Глава 5

Айнерія кивнула і їй галантно підсунули стілець, на який вона сіла. Анвар, разом зі своїми делегатами, зайняв місце навпроти. З одного боку від Айнерії сидів Вінсент, а з іншого - Елизар. Наче для того, щоб підкреслити свою важливість, він демонстративно поправив корону на голові. Це не залишилося поза увагою Анвара, який прийшов взагалі без корони:

– Зізнаюся, не чекав, що заради того, щоб стати королем хоч десь, ти готовий навіть одружитися. А як же твоє вічне кохання до Айне? Невже зникло одразу, як побачив корону?

– Ніщо не заважає мені кохати двох жінок одночасно, – Елизар дивився надто зухвало, його сірі очі випромінювали іскри. Анвар вдавано розсміявся:

– Справді? – перевів погляд на королеву, – як йому вдалося переконати вас вийти за нього заміж та дозволити йому користуватися послугами наложниці?

Ці слова прозвучали надто образливо. Айнерії стало гірко, від того, що коханий вважає її наложницею Елизара. Вона гнівно нахмурила брови:

– Нехай моє особисте життя вас не цікавить. Ми зібралися тут з іншого приводу. Крім того, ваших численних наложниць ми не згадуємо.

– Не згадуємо тому, що у мене їх немає. 

Айнерія мимоволі стиснула руки в кулаки. Її він навіть наложницею не вважав, так, тимчасова розвага. Зайвий раз впевнилася у правильності рішення зберігати свою вагітність у секреті. Дізнавшись, що він офіційно заручився з Мілбергою, Айнерія дуже здивувалася. Анвар використав не лише її, а ще й Сесилію. Вирішила нагадати про його майбутню дружину:

– Проте є наречена.

– І я зберігаю їй вірність.

– Шкода, що раніше цього не робили, – королева буркнула це дуже тихо, ніби не бажала, щоб її почули.

  Анвар уважно стежив за реакцією Айнерії. Манерами, інтонацією, колючими висловами, впевненістю в очах, вона дуже нагадувала йому Айне. А ще ця ілюзія. Невже вони гадали, що він не помітить накладених чар? Анвар намагався пробити щити та зруйнувати ілюзію, хотів побачити, що від нього прагнуть приховати. Магія не піддавалася, він не міг розтрощити це марево. Анвар поклав руки на стіл та нахилися вперед:

– Навіщо вам ілюзія, що приховуєте від мене? 

Він з викликом дивився королеві в очі й намагався знайти відповіді на питання. Дівчина не рухалася, на мить завмерла, а потім, ніби набравшись сміливості та не відводячи погляду, промовила:

– Невдалий макіяж. Можемо розпочинати обговорення перемир’я, чи ще покопирсаємося у моїй брудній білизні?

– Обговоримо договір, проте розмовляти про вашу брудну білизну набагато цікавіше, – Анвар розслаблено відкинувся на спинку стільця й не зводив прискіпливого погляду. Здавалося він насміхається з дівчини. Хвилювання важким тягарем засіли у грудях Айнерії. Він знає. Розгледів ілюзію й може побачити більше, ніж її хотілося. Дівчину манило до Анвара. У животі зародилося тепло, хотілося відчути на собі дотики чоловіка та зізнатися у всьому. Почувся голос Вінсента, який врятував її від падіння у прірву:

– Ми пропонуємо затвердити демаркацію по кордонах 5678 року.

Айнерія дивувалася тамтешньому літочисленню, проте намагалася звикнути до нових умов. Анвар хижо зіщулив очі й мовчав. Явно роздумував над пропозицією. 

– Згода, але Вапурія та Цикладія теж відійдуть Фламарії.

– Це виключено, – Айнерія не стрималася та стукнула кулаком по столу. За ці тижні вона добре вивчила історію своєї нової країни, – ці землі належали Дамарії ще до війни. 

– А перед тим, вісімдесят років тому, вони вважалися Фламарійськими. І ще. Я хочу, щоб ви, виплатили мені репарації, компенсували зруйноване майно.

У залі панувала напружена тиша. Всі намагалися зрозуміти, чи Анвар не жартує. Його вимоги значно перевищували очікування. Елизар нахмурився:

– А чи не забагато ти бажаєш, братику? – на останнє слово він особливо наголосив. Анвар стрільнув поглядом темних очей:

– Аж ніяк, у порівнянні із завданими  збитками це мізер. Хто поверне дружинам їхніх чоловіків, а дітям батьків? Хто поверне молодість, змарновану на війну? Найменше, що ви можете – це відбудувати те, що знищили.

– Ні я, ні ви не розпочинали цю війну, але нам її закінчувати, – Айнерія намагалася говорити впевнено, хоч всередині все тремтіло від присутності коханого. – Ми зробили вам щедру пропозицію, готові звільнити значну територію, але Вапурію та Цикледію вам не віддамо. І репарації ніхто платити не буде. Ви також знищили наші міста і ми теж можемо вимагати репарацій. Опустіться на землю, Анваре. Ви не виграли цієї війни. Це просто перемир’я, адже королівства виснажені. Я знаю, як ви мрієте, щоб нарешті запанував мир. У вас є шанс це зробити. Не вимагайте неможливого і дозвольте вашим людям жити у спокої.

Аж надто ця королева нагадувала Анвару Айне. Він тільки їй розповідав, що прагне миру та втомився від війни. Вона впевнено кидалася його фразами, а отже, Айне все розповіла їй. Служниця таки шпигувала за ним і робила це досить уміло. Змусила його довіритися, а потім встромила ніж у серце. Анвар провів пальцями по бороді:

– Тоді віддайте тільки Цикладію і я готовий підписати договір.

– Якщо вас цікавлять цикладійські копальні, то вони повністю виснажені, – Вінсент втрутився у розмову й остудив азарт Анвара. Йому було цікаво спостерігати за реакцією королеви, кидатися гучними фразами та заводити юну спадкоємицю у глухий кут. Король змахнув рукою: