Глава 3

Анвар сидів у кабінеті й байдуже дивився на документи. Хоч він і вдавав, що читає, проте не бачив літер, і не розумів сенсу прочитаного. Вже тиждень, як він не може ні про що думати. Ні про що, крім Айне. Його Айне, яка торкнулася серця, а потім так нещадно розтоптала всі почуття. Її слова – лише фальш, а поведінка – майстерна гра. Весь час дівчина обманювала, шпигувала та хотіла його вбити. Вважав себе закоханим дурнем, навіть не помітив, що ховається за ангельською зовнішністю. За першої можливості вона втекла з Елизаром до ворогів. Для короля це подвійний удар, зрадили й кохана, і брат.

З ненавистю зім’яв та жбурнув документи на підлогу. Більше ніколи він не дозволить себе обдурити. Жодну жінку не підпустить так близько, як дозволив це Айне. Почувся стук у двері й Анвар насупився. Дозволив увійти, гадав, що можливо важливі справи відволічуть від думок про цю кляту дівку, яку він визнав коханою. До кабінету зайшов перший радник, Роберт. Він злегка схилив посивілу голову та зіщулив зелені очі:

– Вибачте, Ваша Величносте! Я вирішив нагадати, що ви й досі не обрали наречену, а повинні були зробити це ще минулого тижня. Знать хвилюється, у цей неспокійний час, королівству потрібний спадкоємець.

Анвар стиснув пальці в кулак. Весілля – це останнє про що він зараз бажав думати. В Далмарії стався переворот. Місце Корнелії зайняла донька покійного короля – Айнерія і вона досі не вийшла з ним на зв’язок. Зволікає та не дозволяє розслабитися. Анвару хотілося дізнатися, чого очікувати від нової королеви, але вона вперто мовчала. Чоловік суворо поглянув на радника, який терпляче чекав на відповідь:

– Мені байдуже. Оберіть замість мене.

– Але, Ваша Величносте, так не можна. Вибір маєте зробити ви. До речі, у палаці з’явився новий маг, доволі сильний. Він уміє знаходити загублені речі. Я подумав, ми можемо спробувати знайти вкрадені кристали й з їх допомогою перевірити дівчат. Якщо вам все одно, то оберете ту, в якої рівень магії виявиться сильнішим.

– От тому ви й мій перший радник. Зажди вмієте знайти правильне рішення. Покличте цього мага.

– Він чекає біля дверей, Ваша Величносте, – радник скромно стиснув плечима. Анвар здивувався такій оперативності, проте вигляду не подав:

– Чудово, запросіть його.

До кабінету зайшов молодий чоловік з ідеально поголеним обличчям. Світле волосся зав'язане у хвіст, блакитні очі з цікавістю виглядали з-під тонких брів, а гострий ніс додавав зайвої худорлявості. Після короткої розмови, вияснилося, що чоловіку потрібно лише опинитися у місці зберігання речі, яка зникла. Це здавалося Анвару підозрілим, але, зрештою, вирішив повірити незнайомцю. Особисто провів мага до скарбниці й змахнув рукою на вівтар, де зберігалися кристали:

– Ось тут знаходилися мінерали до їхнього зникнення.

Маг підійшов та провів рукою з довгими нігтями по запиленій кам’яній поверхні. Принюхався так, ніби визначає кристали за запахом. Дістав з кишені треп'яний мішечок та розв'язав його. Посипавши поверхню золотистим порошком, промовив закляття. Вівтар спалахнув яскравим світлом і на ньому виникли кристали. Раніше ідеально прозорі, два конусоподібні мінерали, тепер мали рожевий відтінок. Маг стримано пояснив:

– Долоні злодія світитимуться рожевим. Якщо він у цьому палаці, то ви легко його знайдете.

– Доручаю це вам, Роберт люб’язно допоможе, – на слова Анвара радник кивнув і збирався йти. Проте король зупинив його помахом руки, –  і ще, признач на сьогодні вимірювання рівня магії у претенденток. Якщо, звісно, цей рожевий відтінок цьому не перешкода.

Маг, потішаючись, посміхнувся. Наче, для того, щоб підкреслити свою важливість, підняв голову догори:

– Не перешкода. Відтінок зникне, як тільки я посиплю цим порошком руки злодія.

Анвар кивнув та вийшов зі сховища. Можливо пощастить і він знайде ще одного зрадника, якого пригрів на грудях. Уже через годину до його кабінету помпезно зайшов маг.

– Ми знайшли злодія.

– І хто це? – Анвар запитально вигнув брову. Він уже вигадав покарання для цього злочинця, проте, здавалося після зради коханої його уже нічим не здивуєш. До кабінету завели Дерека. Двоє кремезних охоронців притисли до живота його руки, зв’язані мотузками. Навіть з-за столу Анвар побачив рожеве світло, що покривало долоні. Дерек. Ось значить як. Чомусь, зраджували люди, яким найбільше довіряв. 

– Навіщо ти викрав кристали?

На питання володаря, що прозвучало грізно, наче гуркіт грому, Дерек лише зловтішно скривився:

– А ви впевнені, що цей маг, який з’явився невідомо звідки, сам не викрав кристали, а мене просто вирішив зробити винним?

– І навіщо це йому? – голосі Анвара не виказував жодного сумніву, що зародився у серці. 

– Щоб втертися в довіру, а потім зрадити вас у найпотрібнішу мить. Він використовує досвід своїх попередників.

Анвар міцно стиснув губи та втамовував злість, яка виривалася назовні. Дерек явно натякав на Айне і це бісило чоловіка. Виправдання мага пройшли повз вуха, в уяві постала та, що не давала спокійно дихати. Навіть, не зважаючи на підступ, він скучив за Айне. Хотілося міцно схопити у свої обійми, стиснути до хрускоту в кісточках і таким чином хоч трохи помститися їй за скалічене серце. Маг продовжував виправдовуватися: