Глава 1

Евеліна йшла трав’янистим полем і бачила війська Далмарії на горизонті. Почувалася бездушною лялькою, здавалося вона втратила здатність відчувати у ту мить, коли коханий її зрадив. У спогадах виринали темні очі, наповнені болем. Звісно, Анвару не сподобалася її втеча, адже вона втекла не сама, а з його братом і відправилася у лігво ворогів. Дівчина знала, не могла б дивитися, як він одружується з іншою, тому втечу сприймала, як найкращий варіант.

 Не розуміла чому Елизар пішов з нею. У Фламарії він вважався поважним герцогом, братом короля та багатим чоловіком. Тут - втікачем з ворожої країни. Дівчина поглянула на нього. Каштанове волосся вибилося з хвоста та спадало на лоба, одяг трішки забруднився, але навіть попри це, його сірі очі залишалися спокійними. Евеліна сповільнилася й вперше, відколи вони перетнули річку, заговорила:

– Чому ти допоміг мені та втік зі мною? 

– А хіба я міг відпустити кохану жінку? – дівчина відвела погляд. Мовчала і не могла краяти його серце. Чоловік безцеремонно схопив її долоню й продовжував йти.

– Евеліно, я тебе не покину, адже на відміну від мого брата, який тільки використав тебе, я справді кохаю. Готовий йти за тобою будь-куди, хоч на край світу, хоч у пащу ворогів, до самого пекла. 

– Ти знаєш, я кохаю Анвара.

– Знаю, проте сподіваюся це не надовго. Він же витер об тебе ноги, зневажив, зрадив, невже після цього у твоєму серці ще жевріють почуття до нього?

Жевріють. Почуття розгоралися у серці, біль здавався нестерпним, а туга тиснула на груди. Дівчина хмикнула. Могла зцілити всіх, від будь-яких хвороб, а себе вилікувати від кохання не могла. Проте Евеліна не зізналася. Сподівалася, що Елизар допоможе заспокоїтися її серцю та заповнить витлівшу пустку у душі. Стисла його долоню, яка випромінювала холод:

– Ти відкрито повстав проти Анвара, використав свою силу, такого він не пробачить.

– Мені не потрібне його прощення, мені потрібна ти. Не думай про дурниці, краще скажи, що  робитимеш далі?

Якби ж Евеліна знала. Вона й уявлення не мала, куди привела її доля. Для неї головне втекти від страждань, зради та коханого. Вона вирвала руку з долоні Елизара та наздогнала Вінсента. Герцог захекався, проте вперто не збавляв темп. Дівчина порівнялася з ним:

– Тепер ви мені розкажете все, що знаєте про мене? Навіщо я вам знадобилася?

– Розкажу, люба племіннице, – від подиву в Евеліни округлилися очі. Чоловік, ніби не помітив цього й беземоційно продовжував, – так, ти донька покійного короля Далмарії. Твоя матір, моя сестра, померла при пологах, через рік Джордж одружився вдруге. Підозрюю, Корнелія причарувала його, адже він спочатку нехтував її увагою, а потім став наче одержимий цією жінкою. Брат помер на третій день після весілля. Ти повинна стати королевою, у тебе мав би бути регент, але ні, Корнелія побажала позбутися від спадкоємиці. Очевидно, знищити тебе не могла, тобі перейшла магія матері – зцілення. Тоді вона вирішила прогнати твою душу. Провела ритуал і твоя душа зайняла тіло дівчинки в іншому світі, а її душа знайшла прихисток у твоєму тілі. Я радий, що ти повернулася.

Чоловік зупинився та стис дівчину у міцних обіймах. Евеліна невпевнено поклала долоні на його плечі. Зрештою, Вінсент відхилився й мить родинного єднання перервалася. Тисячі запитань роїлися у голові дівчини. Вона підозріло зіщулилася:

– Звідки ви знаєте, що я не заблудша душа, а саме донька короля?

– Принцеса? Я побачив родинну магію. Коли стався обмін душами, родинної магії не було. Звісно, та дівчина володіла твоєю магією, але вона не могла використати її сповна, черпати силу з родинної магії. Коли я побачив тебе, то одразу розпізнав родинну магію й зрозумів – ти повернулася. Тепер займеш своє законне місце, станеш королевою.

– Не думаю, що Корнелія поступиться ним, – дівчина скривилася та вирушила вперед. Нові факти ошелешували й вона почувалася розгубленою. Вінсент здавався впевненим:

– А її ніхто й не питатиме. Ти здолаєш її. Магія батька, темна магія руйнування допоможе тобі у цьому.

У дівчини виникло відчуття дежавю. Нещодавно, Дерек переконував її убити Анвара, але замість цього, вона закохалася у чоловіка. Евеліна отримала цінний урок – не довіряти незнайомцям, тому насторожено ставилася до дядька. Дівчина злякано похитала головою:

– Я не вбиватиму її, лише заберу магію. 

– Ти не можеш позбавити людину магії. Твій туман або убиває, або зцілює, третього не дано.

Усвідомлення того, що вона могла вбити коханого, крижаним кігтем розпоров серце. Хоч вона і злилася на нього, проте смерті не бажала. Наче розлючена тигриця, кинулася до Елизара:

– Ти знав про це? Навмисно підбурював позбавити сили Анвара, а насправді хотів, щоб я його вбила.

– Не знав, – Елизар зупинився й безпорадно розвів руками, – Айне говорила, що може відібрати силу, – у очах дівчини вирувала недовіра. Елизар дивився на неї невинним поглядом, – Евеліно, я б не вбив свого брата.

Зважаючи на всі підступи, дівчина не поспішала вірити у це. Вінсент, ніби не помітив напруження, впевнено роздавав настанови:

– Корнелію захищає пектораль. У ній захована родинна магія, що робить королеву неймовірно сильною. Ми заберемо прикрасу у неї й ти уб’єш її.