Глава 2. Архівні пошуки.

Акош Фаркаш відкинувся у своєму глибокому кріслі у робочому кабінеті на 32-у поверсі Вежі Монпарнас у Парижі. Розмова з матір’ю розбурхала його уяву та спантеличила його душу. Слова ще звучали в його серці — зворушливі й водночас тривожні, ніби передчуття, що це була остання їхня зустріч.

Він відчував суперечливі пориви. З одного боку — невгамовне бажання самому вирушити у Карпати, стати свідком того, що досі було лише тінню в його родинній історії. Він хотів бачити власними очима старий штабний бункер, до якого був причетний його батько. Він хотів доторкнутися до правди — і до того, що належало його крові.

Але кожен дзвінок на столі, кожне нове повідомлення на екрані нагадували йому: він — президент «Comercial Helvetia CA». Компанія, що годувала сотні людей, не могла чекати, поки він розкриє давні таємниці.

«Я не можу поїхати сам…» — подумав він гірко, стискаючи край дубового стола. — «Але я мушу знайти того, кому зможу довірити все — навіть те, що ніколи не було сказане вголос.»

Він почав перебирати імена у своїй пам’яті.

Флегматичний та манірний Етьєн Дорсе - фінансовий директор компанії? Ні, той надто прив’язаний до цифр, а не до суті.

Мачо та нерозкаяний спокусник Саймон Мессіна - його радник з юридичних питань? Ні, той радше подбає про власні інтереси.

Його помічниця - Марі-Анж? Вона віддана, але не зможе впоратися з такою місією.

І тоді в пам’яті Акоша сплив образ Отто Верта.

Колишній агент французької спецслужби, який десять років працював на нього як особистий помічник. Мовчазний, пунктуальний, уважний — Отто ніколи не питав зайвого, але завжди знав більше, ніж показував.

Акош згадав, як Отто одного разу сказав: «Справжню довіру будують не словами, а діями».

«Так…» — подумав Акош. — «Якщо хтось і здатен пройти цей шлях, то лише Отто».

Акош зібрався з силами. Він натиснув на кнопку виклику багатоканального пристрою зв’язку:

— Отто, зайди, будь ласка.

Через кілька секунд помічник увійшов – зібраний і зосереджений.

— Так, пане Фаркаш?

Акош кивнув і жестом запросив його сісти.

— Отто, я маю для тебе завдання, яке я можу довірити тільки тобі.

Помічник схилив голову з повагою та вдячністю за довіру шефа.

— Що тобі відомо про Лінію Арпаду?

— Це якісь фортифікаційні споруди – окопи та дзоти у горах під час Другої світової війни, щось на кшталт Лінії Мажино у Франції.

— Саме так! А ще додатково система, зв’язаних між собою траншеями та підземними ходами, бункерів самого різного призначення для забезпечення життєдіяльності війська – для сну та відпочинку, медичні та харчові блоки з їдальнями, штабні букери для керівництва.

Отто уважно слухав, не зводячи погляду зі стола шефа.

Акош відкрив теку з картою й обережно поклав її на стіл.

— Це схема штабного бункеру на Хустському напрямку захисту Лінії Арпаду під час Другої світової війни на території сучасної України. Як видно з цієї карти бункер замасковано під звичайну карпатську хату. Де знаходиться цей бункер достеменно невідомо, але мій батько під час війни заховав там щось дуже важливе. Як ти знаєш батько помер… - Акош зробив паузу, спостерігаючи за реакцією помічника. Обличчя Отто Верта залишалося безпристрасним. Тоді він продовжив:

— Карту знайшла моя мати, розбираючи папери батька після його смерті. Щоб знайти цей бункер або те що від нього залишилось нам потрібний загальний план усієї оборонної лінії у долині річки Теребля. Думаю, такий план має зберігатися десь у державних або приватних архівах, В Європі або, навіть, в Україні.

Отто нахилився вперед, уважно розглядаючи пожовклий аркуш.

— Я розумію, пане Фаркаш. Ви хочете, щоб я знайшов цей план. І тоді ми зможемо поїхати в Україну та побачити все на власні очі.

— Саме так. Але, перш за все, це ти повинен побачити сам. Ти знаєш, що я не можу покинути бізнес. Але я вірю і повністю довіряю тобі, Отто. — Акош дивився прямо в очі помічнику. — Знайди цю інформацію. І коли все буде готове, й ти будеш впевнений, що вміст таємного бункеру знаходився недоторканим увесь цей період. Я приєднаюся до тебе й ми разом побачимо, що заховав мій батько більш ніж п’ятдесят років тому.

Отто кивнув, і в його погляді блиснула рішучість.

— Я все зроблю. Ви можете на мене покластися, пане Фаркаш.

Акош лише мовчки кивнув, знаючи: від цієї миті їхня доля залежить від витримки й відданості цієї людини.

А Париж за вікнами продовжував світитися вогнями, зовні байдужий до таємниці, яка оживала всередині цього офісу.

***

Отто Верт працював, як завжди, методично й непомітно. Він тижнями сидів у читальних залах, де запах старих паперів змішувався з тишею, терпінням і безмовною зосередженістю. У руках — мікрофільми, пожовклі каталоги, паперові мапи з потертостями по краях. Здавалось, ніби саме повітря цих залів було просякнуте забутими іменами та напівстертою правдою. Але всі нитки зрештою обривалися.

У французьких державних архівах колишній розвідник годинами вивчав старі топографічні мапи й звіти військових інженерів, але кожен раз натрапляв на брак: фрагменти, неузгодженості, відсутні дати. Більшість документів, що стосувалися бойових дій у Східних Карпатах, були або фрагментарними, або зовсім відсутніми. Все, що стосувалося Лінії Арпаду, зникало в пітьмі архівного мовчання.