XII

• З тобою все гаразд? – цікавилися схвильовані друзі.
• Га? А що трапилося? – Айя приходила до тями у своєму ліжку й ніяк не могла зрозуміти, що сталося.
• Ти втратила свідомість, і Волфорду довелося нести тебе аж до самої кімнати, - відповіла Рина. Прямісінько так, як колись Яромисл виносив Айю з попелища… Астарот згадав це й посміхнувся: досі йому не доводилося з кимось так панькатися.
• Айє, ну ти й щасливиця! Такого хлопця приворожила, глянь, як посміхається! – кепкувала Соломія. Приворожила… Хлопець різко зблід: згадалися йому й інші, досить гнітючі події. Людина, якій він відкрив серце, заради якої Астарот навіть почав змінювати свій світогляд, виявилася ворогом, змією, що підступно причарувала його, приспала пильність і смертельно вдарила прямісінько в розтале серце. Астарот ніколи не пробачить цю зраду: дівчина, котру він врятував тоді з полону й подарував їй життя, була найзапеклішим ворогом мисливця. Він не звинувачував Айю у відьомстві та щиро ненавидів за те, що вона мала доступ до найціннішого в його житті. Скоріше ненавистю до самого себе був запалений демон, бо книгу знайшов і розгорнув не він, а якесь сором’язливе дівча, що з магією гаразд і справи ніякої не мало. Йому було боляче, що до таїнств Астарти добрався хтось інший, а не її власний чоловік. Астарот картав себе за те, що дозволив дати собі шанс рухатися далі, але минуле нагадало про себе: книга, за якою мисливець гнався більше тисячі літ, віднайшлася, а разом із нею й ключ, котрим стала Айя, дівчина, що колись розпалила серце кровожерливого демона.

У далекому минулому…

• Віддай книгу, підступна відьмо! – голос самої смерті наздоганяв перелякану дівчину.
• Геть від мене, чудовиську, я не дозволю тобі відібрати мою душу! – Айя опинилася на площі, де було розкладено багаття для покарання відьом. – Я краще помру в пекельних муках на цьому вогні, ніж добровільно віддам тобі свою душу на вічні розтерзання! – Айя підсковзнулась у своїх модельних чобітках і впала прямісінько в солому. Вона зрозуміла, що іншого виходу у неї немає. Дракон на корсеті сукні ожив і перетворив центр міста в згарище. Відьма щезла разом із книгою, а Астарот так і залишився ні з чим. Тепер демон не жалів себе, не намагався рухатися далі, він чекав часу відплати.
• Айя… Айє, з тобою все добре? – Кен Волфорд вийшов зі стану заціпеніння. Він ладен був повторювати її ім’я хоч тисячу разів, нарешті, мисливець згадав, як звали ту відьму. «Айя Гербурт»… - крутилось у його думках.
• Так, усе чудово, це просто перевтома! Я так намучилась із цими контрольними, та ви ж мені допоможете, тому немає причин для хвилювання! Друзі, а давайте селфі на пам’ять?!
• Гоу! – радісно заплескала в долоні Соля й підтягла до себе ближче Рину з Томом.
• Кене, іди до нас! Чому стоїш поодалік, немов чужак? – усі зібралися на фото, але воно не вдавалося: Волфорд виходив розмитим,  Айї ж увесь час ввижався чоловік із її снів, замість Кена.
• Дай сюди! – у попельнастого блондина вдале фото вийшло з першого разу, варто було лише на мить спалахнути червоним демонічним очам.

Підлітки весело проводили час. Гербурт була напрочуд здібною ученицею, вочевидь, на неї сильно вплинув переїзд. Соля й Том зчинили гамір і взагалі не були налаштовані на підготовку до контрольних. Рина сиділа в кутку й читала книгу, яку знайшла в Айї, лише зрідка її зачіпали, щоб вона щось пояснила. Айя та Кен саме товклися над алгеброю. Демону було важко навчити дівчину, бо він і сам у цьому всьому не петрав, із більшості предметів гарні відмітки отримував за допомогою гіпнотичного сну, Астарот полюбляє його практикувати ще з тих часів… Мисливцю було нестерпно знаходитись поряд з Айєю:

• Де тут вбиральня? – не витримав Волфорд.
• Наліво прямо по коридору.
• Дякую, - юнак прожогом вискочив із кімнати, та шукати він пішов далеко не ванну кімнату: «Де ж ця клята книга може бути?» - червоними злющими очима демон наткнувся на величезний стелаж із книгами на першому поверсі, Астарот стрімголов з’їхав перилами, щоб не скрипіти сходами.

Дівчатка весело про щось гомоніли, тому не звернули уваги на тривалу відсутність Волфорда, зате вірний прислужник насторожився. Він відчув, що з хазяїном щось не те… Астарот так і не зміг розпочати нове життя, хоча Нуаль так сильно намагався допомогти господарю відпустити минуле. Том непомітно вислизнув із кімнати, кинувши слівце дівчатам:

• Піду гляну, де той розумник тиняється, а то він запроста в трьох соснах заблукає!

Нуаль уздрів Астарота, котрий гарячково перебирав книги. Кота це здивувало:

• Господарю, що Ви коїте? Схаменіться!
• Ні, я не можу, книга точно в цьому будинку!
• Що Ви таке кажете? Як можна стверджувати щось подібне, якщо відьму ми ще й досі не знайшли?
• Помиляєшся: полонянка Айя, а згодом, з моєї подачі, дворянка Айя Гербурт – відьма, котра привласнила мою книгу собі! Я згадав, як звали ту паскудницю!
• Стривайте, може це звичайний збіг, навіщо так гарячкувати?!
• Я скоріше повірю в долю, ніж у випадковість! Цей клятий браслет блокує мою силу, я нічого не відчуваю! – холодні очі спалахнули черовними вогнями.
• Ні, не знімайте! – Нуаль кинувся до хазяїна, та було вже пізно: брязкітка луснула й розсипалася на маленькі шматочки. Астарот почав втрачати людську подобу за лічені секунди. Браслет стримув занадто багато сили, емоцій, особливо лють та… Кохання?