XI

Блідолиций юнак з попелястим волоссям сидів на мокрій траві біля дуба й награвав на флоярі, а поряд кружляла дівчина в довгій білій сорочці…

Це були Айя та Яромисл чи, може, Астарот й Астарта?

Цим двом не судилося бути разом, бо Астаротом керувала жага отримати якомога більше душ, а тендітній Айї не місце на полі битви, та зовсім не це було головною причиною їх розлуки: один безчесний польский магнат, запримітивши красуню Айю, внадився до неї, та молодиця винесла йому гарбуза. Обурений вельможа не хотів це просто так спускати дівчині з рук: він підстеріг її пізно ввечері, та плану завадив Астарот, не маючи при собі шаблі, демон розправився з кривдником своєю примарною косою. І знов Айя побачила ці червоні палаючі очі й закривавлену сорочку. Дівчина побіліла від страху, адже зрозуміла, що зовсім це не безстрашний козак, а справжнісінький чорт. Астарот стер спогади Айї про нього, щоб полегшити їй життя, а також подбав про вдалий шлюб дівчини, бо про смерть панича ходило багато пліток геть не на користь бідолашної Айї. Подальшим життям дівчини мисливець не цікавився, адже вона його вже не пам’ятала, а, отже, не заговорить із ним, не закрутиться в танку під ніжні звуки флояри.

Дівчину занесло аж до Франції. Тепер вона дворянка Айя Гербурт, котра цікавиться всякою містикою. Невдале заняття в Середньовіччі, та високий статус у суспільстві дозволяв їй такі забавки. Вона мучилась і прокидалась у холодному поту від кошмарів, а саме - чоловіка з червоними палаючими очима, що переслідував її у снах. Одного разу Айя уздріла полотнище. Вона впізнала на ньому чудовище зі свого марева. Так панна й довідалася про книгу, яка за легендами належить дружині Астарота, демона-мисливця на відьомські душі, що був зображений на полотні. Дівчина, наче одержима, рискала по різних друкарнях, навіть запитувала про рукописне видання, та всі лише розводили руками не в змозі збагнути, що хотіла від них пришелепкувата дворянка.

Айя прогулювалася з подругами. Панянки про щось весело гомоніли в кареті, Гербурт же, як завжди, відмовчувалася: чужі їй були світські бесіди, компаньйонки ж, навпаки, про щось жваво сперечалися. Айя відчула легкий подув вітерця, який так і норовив побавитися її темним густим волоссям. Панна визирнула з віконця, щоб вдихнути повітря на повні груди, та раптом до неї долинули знайомі звуки флояри.

Дівчина геть не розуміла, що з нею відбувається, та в одному вона була впевнена: слідувати зову музики. Айя була досить спритною, щоб вишмигнути з карети до того, як подружки перестануть сваритися: «Пізніше все поясню!» - на ходу викрикувала схвильована дівчина.

Коли карета була вже далеко, Гербурт розгубилася: вона стояла посеред незнайомого кварталу. Ніяких цікавих крамничок, друкарень чи майстерень тут не було. Тільки посірілі будинки оточували оторопівшу панну. Захекана Айя рискала в пошуках чуда, провідної зірки, що вкаже їй шлях до чарівних звуків флояри й легенького вітерця.

Чорнохвосте чудо з зеленими очима й вертикальними зрачками не змусило себе довго чекати. Біля дівчини потерся кіт, трохи помурликав і, наче припрошуючи здивовану панночку з собою, впевнено попрямував вперед, а потім звернув кудись, де раніше нібито був паркан, та зараз там простягався довгий темний перехід.

Котисько привів допитливу Айю до антикварної крамнички, куди вона з неприхованою радістю забрела. На вході її зустріла привітна старенька пані:

• Чимось конкретним цікавитесь? – ввічливо запитала вона.
• Ні, - нерішуче пролепетала Айя. – Власне, так… Дивно запитувати про таке в крамниці з меблями та декором, але у Вас тут раптом не завалялася якась старезна книга?
• Химера та й годі, а не книга! Але так… Є в мене, що шукаєш, - жінка порухом руки вказала на постамент у віддаленій частині кімнати.

Гербурт не встигла отямитися, як її рука здійнялася над дивним механізмом: шестірня з трьома дорогоцінними камінцями. Приворожена видовищем Айя звернулася до власниці крамниці: - Що Ви хочете за цю дивину?

• Нічого. Якщо зможеш розгорнути, вона твоя, - хитро посміхнулася пані.

Дівчина не намацала ніякого замка, але книга все ще не піддавалася, тому панна вирішила, що справа в дивному механізмі на переплеті. Вона обережено провела тонкими пальцями по шестірні, а потім з усієї сили крутнула кристалики: спочатку два з різних боків, третій же не хотів рушати з місця. Раптом дівчиною опанувала шалена лють. Айя з розмаху ударила долонею по червоному камінчику. З блідої тендітної руки заструменіла густа багрова кров, маленьким струмочком стікала вона на залізний механізм, швидко привівши його в рух. Книга розгорнула свої, майже прозорі, сторінки перед власницею:

• Тепер вона твоя, як і прокляття цієї бісової «скриньки Пандори»! – почувся зловісний регіт.

Айє, ти мене чуєш? Прокинься! Солю, принеси швидше склянку холодної води! Хлопці, а ви чому стоїте?! Допоможіть донести її до ліжка! – панікувала Рина, їй геть не вдавалося зберігати тверезий розум, коли зблідніла подруга знепритомніла прямо на очах.