X

• Ти привела друзів? Я дуже рада, що ти змогла потоваришувати з кимось у школі! – учнів зустріла матуся Анна.
• Не вічно ж мені відлюдьком бути! – хмикнула Айя й зайшла в дім.
• Добрий день, пані Гербурт, вибачте, що потурбували! – хором привіталася компанія друзів.
• Які чемні дітки, доню, тобі слід повчитися у них манер!
• Так, звісно, мем, - Айя демонстративно вклонилася: - Любі гості, ми раді вас вітати в нашому скромному житлі! Моя кімната на другому поверсі, піднімайтеся за мною.
• Ну от завжди ти так… - сплеснула в долоні Анна. - Не зважайте на вибрики Айї: у неї настрій мінливіший, ніж погода на морі! Ох, і мороки ж мені з нею, але цього вечора вона ваша турбота… - зловісно захихотіла пані й додала: - Люба, я пішла до тітки Катрусі. Ми з нею давно не бачилися. Пригости друзів кексами з чаєм. На все добре! – радісна жінка поспішала розважитися.

Залишити в будинку самих підлітків – не найкраща ідея, але Анна була так рада, що донька нарешті знайшла друзів. Про всяк випадок пані Гербурт послабила захист будинку, адже магічні кристали можуть впливати й на людей, до того ж, не завжди добре… Жінка відмела можливість появи Астарота саме цього вечора, а тому й знехтувала безпекою. Вона й гадки не мала, що жорстокий демон-мисливець уже пробрався в її дім.

Завдяки браслету демон не відчув захисного бар’єра, чого не можна було сказати про його компаньйона: Нуаль відразу помітив слабку присутність магії та вирішив про це тактовно змовчати, бо розгніваний хазяїн міг влаштувати бедлам.

Подумаєш, однією відьмочкою більше: зараз усі вони налякані, тому й бавляться з кристалами, навіть якщо мало сил для захисного закляття. Головною ціллю залишається дівчина з книгою, її яскраву енергію просто не можна не відчути.

Астарот відразу знайде її, як тільки вона повністю розкриє свій потенціал. Коли демон зустрінеться пліч-о-пліч із жаданою відьмою, то навіть браслет не зможе стримати його силу: він просто лусне й розсипеться на маленькі друзки.

Нуаль аж поморщився від картини, що постала в його думках: не солодко доведеться тій відьмі… Скільки ж злості й образ затаїв на неї демон?! Але ще більше мисливець корив самого себе за те, що проґавив можливість відібрати її душу ще тоді, п’ятсот років тому…

Початок XVI століття

Молода дівчина літ зо двадцяти вийшла рано-вранці на ґанок. Вона сумно поглядала на дворище, адже тут було тихо, тоді як на теренах усієї України точилася запекла боротьба за землі та владу із сусідніми державами. Ще маленькою дівчинкою ця панянка стала ясирем. Вона була дуже вродливою, тому якийсь хан зжалівся над нею й зберіг їй життя. Імені дівча не мало, тож османи прозвали її Айєю.

Під час одного з набігів козаків дівчинці вдалося звільнитися, та, пробувши майже все своє життя в неволі, Айя не знала, що робити далі:

• Гей, чого заклякла? Не хочеш звільнитися від османського гніту? – із-за спини почувся низький глибокий голос.

Дівчина обернулася. Перед нею постав блідий юнак зі світлим довгим волоссям, очі його горіли червоним. Вочевидь, це був козак, адже на поясі в нього була шабля. Біла сорочка побагровіла від крові. Важко було зрозуміти, чия саме то було кров: власника сорочки чи ворогів?

• Чого не тікаєш? – повторив юнак.
• Куди? – здивувалася дівчина.
• Смішна ти. На волю, куди ж іще? – розсміявся хлопець.
• А що вона та воля означає? Я виросла тут…
• Ох, ну що з тобою робити, не залишати ж таку файну українку на поталу османам? - козак цокнув язиком і вмить закинув бранку на плече.
• Агов, що ти витворяєш? Відпусти негайно! – пручалася Айя.
• Ні, тепер ти моя бранка, - посміхався козак.
• Дуже смішно! – буркнула дівчина.
• Я серйозно.
• Краще б рятував інші стардницькі душі!
• Моя робота полягає в тому, щоб, навпаки, відбирати душі… - буркнукв собі під ніс хлопець.
• Га?
• Нічого, не сіпайся! Дратуєш.
• То відпусти!
• Та залюбки, - хмикнув юнак і посадив дівчину в човен. – Тут уже п’ятеро, відчалюй, -  наказав юнак весляру.
• Гей, а ти не попливеш з нами? – засмутилася Айя.
• Ти не єдина, кого треба рятувати, та не переймайся, ти ж моя бранка, тому я обов’язково знайду тебе, - хлопець відштовхнув човен від берега.

Поряд з Айєю сиділа ледь жива молода жінка з дитиною, маленький кароокий хлопчик горнувся до стомленої матері. На ніжній шкірі хлопчака не було жодної подряпини, але він був страшенно замурзаний. Інші два попутники були козаками, та їм не пощастило, тому й опинилися в неволі. Зараз вони допомагали весляреві, аби швидше дістатися рідної землі.

Білочубий козак повернувся назад, у вир боротьби. Він ненаситно сік ворогів шаблюкою, а опісля змахував примарною косою й забирав усі душі без розбору прямісінько до самого пекла.