VI

Вихідні промайнули досить швидко. Збентежена Айя галасала по кімнаті, тримаючись за голову: «О, Господи, що мені тепер роботи з цією магією?» - дівчина геть виснажила себе запитаннями. Від знемоги вона плюхнулася на ліжко. Гербурт почула стук у шибку, тому визирнула, але там було пусто. За спиною прокотився легкий шум, дівчина різко озернулась: посеред кімнати стояла пані, яку Айя постійно бачила у своїх видіннях. Жінка усміхнулась і заговорила:

• Здрастуй, моя люба, а як погарнішала з моменту нашої останньої зустрічі! - сплеснула в долоні бабуся.
• Це ж було нещодавно. За такий короткий проміжок часу я не могла змінитись, - озвалася спантеличина Гербурт.
• Помиляєшся, дівчинко. У тобі тепер тече магія, яка невпинно перевтілює твоє єство у щось прекрасне!
• Чекайте. Звідси давайте повільніше, тому що я геть не розумію, як контролювати ці сили!
• Для того я тут. Розпочнемо?
• Може спочатку представитесь?
• Без питань, мене звуть Хельгою. Я була однією із наймогутніших відьом століття, та, на жаль, ключове тут «була», тому що зараз я застрягла на стику світів.
• Це як? – зацікавилася дівчина.
• Ну я вже давно померла, але не потрапила до світу духів, тому можу інколи з’являтися тут.
• А давно це сталось?
• Так, ти була тоді ще тільки в проекті, - засміялася жінка.
• А як саме це трапилося?
• Добровільно, - спокійно мовила жінка.
• Суїцид? – переялкалась Айя.
• Ні, ти що. Я сама прийняла цей вибір, тому що мені потрібно захистити одну дуже цінну річ.
• А саме?
• Пам’ятаєш, що я розповідала тобі про книгу з трьома кристалами? Кожний із них символізує певну чесноту. Синій – мир, вічність; Червоний – життя, силу; Зелений – єдність душі з природою, надію. Шестірня утворює баланс між цими камінцями, приводить їх у гармонічну дію. Неправильне використання цієї книги може призвести до летальних наслідків.
• Ось чому ви ховаєте її від Астарота?
• Частково так, бо не можна передбачити, що він скоїть із цим самородком.
• Гаразд, я спробую допомогти вам! – дівчина так сильно стиснула кулаки, що від цього загорілися квіти у вазі, перелякана Айя швидко залила їх водою.
• Безперечно, але спершу тобі слід навчитися контролювати свою силу, а то раптом наступного разу ти підпалиш коси своєї однокласниці.
• Так, ненависній Кірі я могла б і запальничкою підправити зачіску, - буркнула Гербурт.
• А ось цього не треба, - серйозно мовила пані й додала: - Гнів лиш псує твою магію, робить її неконтрольованою й небезпечною! Тобі слід заспокоїтись, помедитувати.

Дівчина плюхнулась на підлогу, підібгавши під себе ноги, заплющила очі й глибоко вдихнула, чекаючи наступних настанов чаклунки. Голос старенької пані лунав тихим ехом у голові Айї:

• Уяви безмежну пустоту навколо себе, неосяжну темряву, посеред якої стоїш ти – маленька тендітна дівчина, у якої є свої емоції, переживання, проблеми, думки. Відчуваєш, як вони переповнюють тебе зсередини? Відпусти їх, спали дотла. Уяви, що вся ця темрява горить і освітлює твій шлях.

Дівчина сильно розвела руками, й обабіч неї спалахнув вогонь, роз’їдаючи непроглядну темінь. У думках настала легкість, Айя відізвалася:

• Я бачу стежку, на яку падає світло, та не можу на неї ступити, вогонь заважає.
• Загаси його, збери весь спокій і гармонію своєї душі, перетвори їх у струмки, котрі припинять пожежу.
• Але ж тоді я знову опинюсь у темряві.
• Не бійся, у кого душа, як чистий кришталь, того ніколи не поглине темрява.

Айя здійняла догори руки, із них почали повільно стікати струмені води. Вони перетворювались у бурхливі річки, які змивали за собою залишки попелу. Дівчину оточувала біла просторінь, яка була, мабуть, навіть глибша, ніж темрява. Пустота прокралась у серце Айї, вона ледь тихо озвалася:

• Я нічого не відчуваю… Скрізь порожнеча, навіть всередині мене! – з її очей почали текти сльози.
• Ну чого ти? – співчутливо звернулася пані.
• Мені так сумно, так самотньо, ці відчуття ламають мене.
• Створи річки, гори, ліс, живих істот.
• Але як?
• Просто уяви їх.

Раптом біла просторінь затряслася, десь із надр виринали розломи, червона розажерна лава вивергалася із забутих глибин, утоврюючи за собою улоговини… За однією стихійною бідою прийшла інша: нестримна злива розірвала білу порожнечу згори. Вона запікала лаву, створюючи бурхиві потоки води, які перетворювалися в озера, ріки, моря… Сильний вітер піднімав хвилі, а на берег викидало водрослі, зелень розповсюджувалася мокрими берегами. Ось уже високі дуби та сосни здіймалися до неба. Перед їх величчю розступалися насуплені хмари, даючи дорогу сліпучому сонцю, яке залило своїм світлом усе живе навколо. Грайливі пташки наспівували веселі мелодії, маленькі звірятка ховалися у високих травах, метелики закружляли навколо коренастого дерева, де блідий чоловік грав на флоярі… Айя захоплено розглядала створений нею світ, але її увагу привернув незнайомець, до якого збігалось усе живе. Вона повільно наближалася до нього, але гучний голос рвучко пробудив її:

• Айє, ти мене чуєш? Спускайся, до тебе прийшли подруги, - гукала мама, вже піднімаючись східцями, щоб достукатися до свідомості дочки.