V

Ранок. Прохолода. Зелена трава вкрилася росою. Ніжно-блакитне небо встилало весь горизонт. Струнка бліда жінка кружляла по мокрій долівці дзвінко сміючись. Вдалині виднівся ліс із високих сосен, під однією із них сидів чоловік у розпахнутій білій сорочці. Легенький літній вітерець грався його довгим сріблястим волоссям. Він милувався жінкою, а та піддразнювала його:

• Агов, ходи-но сюди, бо мені нудно! - гукала молода компаньйонка.
• Я краще посиджу й полюбуюся на твої забавки, - спокійно відповів чоловік.
• От завжди ти так, мені вже набридло тебе розторсувати: завжди холодний і спокійний, щоб я не утнула, - жінка насупила брови й набундючила рожеві губи.
• Уже ж який вродився, іншим не буваю, - кволо посміхнувся блідий молодик, продовжуючи стиха сидіти.
• Здається, я вигадала, як тебе привести до тями! - дзвінко засміялася блідолиця.
• Ну що ти там уже намудрувала? – сірі очі зацікавлено зблиснули.
• Я організую тобі квест, який ти точно захочеш пройти, - продовжувала радіти панянка.
• Ти ж знаєш, я не фанат загадок, - роздався роздратований буркіт біля сосен.
• Так-так, але перед цим ти не встоїш! - хитрі оченяти загорілись азартним вогнем.
• Ну-ну, подивимося на твою вигадливість, - у відповідь лиш дошкульна насмішка.
• Гаразд, - раптом обличчя жінки стало неприродьно серйозним. Вона розвернулась і побігла вперед так швидко, що шлейф білої прозорої сукні стрімко взлетів угору.
• Астарто, куди ти? – це змусило демона-мисливця припіднятись. Він побачив, що справи кепські, і побіг вслід за коханою.
• Прощай, Астароте, - вона різко зупинилась, залишивши останній поцілунок на губах демона.
• Стій, не йди! – чоловік відчайдушно намагався схопити вислизаючу тінь, але йому не вдавалося: кохана танула серед просторів зеленого поля. Її губи розтяглись у посмішці, а очі були залиті слізьми.

Непроглядна темрява. Червоні збентежені очі розплющилися. Астарот намагався хапати повітря руками. Лиш тихе «Стій!» вихопилося з його вуст. Демон остаточно прокинувся й піднявся з ліжка важко дихаючи. Збентежений кіт підскочив до хазяїна:

• Снодійне закляття не допомогло? – стривожений кіт заглядав у червоні очі свого пана.
• Як бачиш! Вона знову снилася мені… Я бачив, як вона йде. Щезає. Ці спогади душать мене, я більше так не можу! – гнівно кричав Астарот, а очі палали від люті, а крила та роги стрімко проростали з його блідого тіла.
• Ой-ой, справа серйозна, Ви геть не контролюєте свою силу після пробудження тієї безталанної чаклунки!
• Не кажи так. Вона єдина, хто може відімкнути цю кляту книгу! – демон штовхнув ногою прикроватний столик, і він із тріском покотився долі. – Гаразд, я трохи не в ладах із собою, - мисливець ніяково потер потилицю.
• Знаєте, таки Астарта мала рацію, - хитро посміхнулося чорне котисько.
• Що ти маєш на увазі?
• Раніше Ви були спокійним, холоднокровним пожирателем душ. Вам було байдуже до всього. Навіть витівки неслухняної дружини не дратували Вас, а зараз Ваші очі горять яскраво-червоним. Ви лютуєте, якщо щось не виходить. У Вас з’явились емоції!
• На який біс вони мені, якщо я не можу розділити ці почуття та переживання з нею?!
• Ви гніваєтеся, тому що втратили людину, яка розпалювала Вашу темну душу, а найголовніше вона зникла, бо саме Ви провинилися, тому що могутній демон-мисливець був занадто холодний навіть до Астарти. Ваші меланхолійні настрої зруйнували ідилічне сімейне життя. Ось чому Ви скаженієте, - спокійно провадив повчальну бесіду премудрий кіт.
• Ба я сам не знаю й не помічаю цього? Уже ж який вродився, іншим не буваю!
• Ні, Ваша люба дружинонька довела, що всі змінюються, і Ви змінилися, але під тиском певних обставин.
• До чого ти це ведеш? – хазяїн нетерпляче підганяв кота.
• Я хочу сказати, що Ви достатньо дозріли, щоб досягти своєї цілі: у Вас з’вився запал, але збереглися холодність і поміркованість.
• Та я й гадки тепер не маю, де шукати ту трикляту відьму. Попри пробудження, я відчуваю її лише ривками. Цього недостатньо.
• Не переймайтеся, знайдемо, - підбадьорював Нуаль, у якого, вочевидь, накльовувався дієвий план.
• Мені здається, що можливо доведеться вкласти угоду, - крила та роги щезли, Астарот поступово заспокоювався.
• Що я чую, могутній демон-мисливець, котрий ніколи не поступався, завжди був упертим і йшов на пролом, зненацька вирішив укласти мир із якоюсь нікчемною, на його погляд, відьмочкою? – Нуаль висловив крайнє здивування в саркастичній формі.
• Подумаєш, гроза всякої нечисті вирішила раптом із чаклункою побрататись! - Астарот теж не дозволяв коту збиткуватись: - Подумаєш, станеш усього лиш відьомським прислужником. У них же водяться чорні кішки, от і станеш у пригоді, а ні, то життя бродячого кота вже чекає тебе за порогом! – хазяїн указав на двері.
• Господарю, помилуйте, хіба можна двохвостого прислужника пекла на поталу чаклунам чи бездомному життю віддавати?!
• Та не гарячкуй. Я таку моську ні за що в світі не віддам. Звісно… Якщо ти мені наворожиш, приміром, еротичний сон, - підморгнув Астарот і щиро розсміявся.
• Зглянтеся, хазяїне, хіба можна про таке просити? Це справжнісінька зрада!
• А ти з Астартою щось начаклуй, - підбурював його повеселілий демон.
• Боюсь, якщо господиня прознає, то я зовсім без хвостів залишусь!
• Добре-добре, а тепер серйозно. Відьма втекла більше, ніж на п’ятсот років, і тепер мені наново доведеться скитатися по світу в її пошуках, а щоб не проґавити вдруге, доведеться-таки зберегти їй життя.
• Розумно, але чи наважитесь? Вам доведеться переступити через себе, адже Ви втратите можливість отримати таку могутню силу.
• Раніше я гнався за могутністю, владою, але коли немає з ким її розділити, то вона й не потрібна.
• Ви таки стали мудрішим у стосунках.
• А раніше був повним дурнем? Так-так, я знаю, але й зараз не багато розуму додалося.
• Що плануєте робити?
• Не знаю, завтра знов піду до школи. Все-одно робити поки що нічого.
• Якщо хочете продовжити відвідувати навчальний заклад, доведеться взяти мене з собою.
• Навіщо це? – здивувася Астарот.
• Річ у тім, що тепер Ви гірше контролюєте свою силу.
• Зараз я почуваю себе геть нормальним, навіть очі не мерехтять, – мисливець указав на холодні сірі очі.
• Ну, а з голосом що?
• Що з голосом?
• Хіба не чуєте?
• Ой леле, такий страшний, а чому він не змінився?
• Усе через жагу отримати відьомську душу.
• І що тепер?
• У мене є талісман у вигляді браслету, який трохи приборкає Вашу демонічну силу, але мені все одно слід наглядати за Вами і час від часу перезачаровувати аксесуар.
• Ти ж розумієш, що я не можу взяти домашнього улюбленця до школи, тим паче із двома хвостами.
• А в чому проблема? Я вже подав заявку, і завтра у Вашому класі з’явиться новий учень на ймення Том Неконс.
• Як тобі не соромно, прокрутити таку аферу без мого відома! – Астарот вдав, що обурений. Насправді ж він був дуже радий, що кіт стане його компаньйоном і в школі та ще й самостійно, без будь-якої допомоги господаря, все владнав.
• Треба підготуватися до завтрішнього дня.
• Так, мені слід зібрати тебе до школи.
• Гей, Ви що не довіряєте галантному котячому стилю?
• Авжеж довіряю. Тільки це школа - туди смокінг і монокль ні до чого.
• Ображаєте хазяїне, я зможу сам підібрати підходяще вбрання.
• Ну якщо ні, то летітимеш зі своїм манаттям через вікно. Подивимось, чи приземлишся на лапи у людській подобі! – пригрозив Астарот.
• Щоб застрахувати свої дев’ять життів, усе ж таки продифілюю перед вами, - боязко подав голос кіт.
• Гаразд, а тепер гайда готуватись. Мені ще стільки речей треба тобі пояснити.
• Не дарма ж я звусь премудрим, якось утямлю ту шкільну науку.
• Ти мастак у магії, проте це світ людей. Тобі доведеться спілкуватися з його жителями.
• Сказав відлюдько, який не може ні з ким нормально потоваришувати, - обурився Нуаль.
• Ще про щось подібне будеш нявчати, харчуватимешся тільки в школі!