IV

Свято не змусило себе довго чекати, підкрадаючись усе ближче і ближче, нагадуючи про свій прихід опавшим жовтим листям, сильним вітром. Страшенні зливи звечора до ранку перетворювали тихе маленьке містечко в бурхливе море стічної води. Сірі люди з червоними носами швидко перебігали вранці з місця на місце, шерхли калюжі, мороз пощіпував за щічки. Айя сиділа у своїй затишній кімнаті, накривши плечі пледом. Вона спокійно посьорбувала із улюбленого горнятка гарячий ароматний чай та стукотіла пальчиками по клавіатурі ноутбука, час від часу поглядаючи у вікно - життя йшло прекрасно. У дверцята постукали:

• Доню, нам треба поговорити, - привітно обізвалася пані Гербурт.
• Заходь, - стосунки в сім’ї налагодились, Айя більше не гнівалася через раптовий переїзд, адже дівчина знайшла гарних друзів, а також познайомилась із привабливим хлопцем.
• Люба, ти ж пам’ятаєш, що я від’їжджаю по роботі на три дні, тому не зможу зустрітити разом із тобою Хеллоуїн, але я залишу тобі гроші на цукерки та на той випадок, якщо захочеш запросити гостей.
• Дякую, але я гадаю, що весь вечір проведу в школі, тому що там якраз буде святкування Хеллоуїну.
• Он як, а костюм ти вже вибрала?
• Над вбранням ще й не думала, але щось знайду… У шафі покопирсаюсь… Мабуть, - Айя задумалася над тим, де б його роздобути те святкове вбрання.
• Не ламай голову, здається, у мене є щось підходяще, - мама шмигнула з кімнати й повернулась із дивною рядниною: в руках вона розгорнула костюм відьми, але - дещо незвичайний: одежина нагадувала моду Середньовіччя. Вбрання було досить старим, але, на диво, чудово збереглось.
• Ова, звідки в тебе такий раритет?
• Секрет фірми, але якщо хтось спитає, скажи, що придбали на ярмарку антикваріату, - жінка не воліла розкривати шлях, яким потрапив до неї цей одяг, тому продовжила заохочувати дівчину приміряти вбрання. – Поглянемо, чи пасуватиме тобі?!
• Неймовірно, воно сіло ідеально, але ще є трохи вільного місця, ця шнуркова система дозволить його вдягнути навіть у тому випадку, коли я подорослішаю й мені буде років зо двадцять, ба навіть більше.
• Двадцять? У такому віці вона й щезла… - тихо бурмотіла мама.
• Га? Ти щось сказала?
• Кажу, що у двадцять воно сидітиме на тобі ще краще.
• Егеж, головне, щоб не розпалося на клаптики від своєї старезни.

Мати з дочкою ще трохи погомінили, Анна пішла збирати валізу, адже завтра вранці від’їжджала. Айя ніжилась у ліжку, а мама, переконавшись, що донька міцно спить, почала проводити якийсь ритуал і розкладати дивні камінці в непомітних місцях. «Господи, хоч би з нею нічого не трапилося за ці дні», - молилася жінка.

• Серденько, із нею все буде гаразд, - раптом ні звідки роздався голос старенької пані. Чимось схожий на голос жінки зі старої бібліотеки.
• А якщо він знайде її та нападе, а я ж не зможу ніяк цьому зарадити!
• Не хвилюйся, якщо це трапиться, то Астарот просто на просто побоїться так швидко вдатися до якихось конкретних дій. До того ж сили ще не пробудилися: Айя їх не відчуває, а демон-мисливець і поготів.
• Але ж я дала костюм, той із Середньовіччя, він упізнає його!
• Якщо буде на шкільній вечірці, але сама подумай, що багатовіковому демону робити в школі? Я гадаю, що Астарот шукає її серед двадцятирічних дівчат.
• Хочеш сказати, у тому віці, коли вона щезла?
• Саме так! – заспокоювала старенька пані.
• Може він шукає ту п’ятнадцятирічну дівчинку, якою вона мала стати?
• А чому саме її? – здивовано поцікавилася пані.
• Адже книга з’явилась п’ятнадцять років тому.
• Ну-от і перевіримо.
• Ні, цього не буде! – гнівно мовила пані Гербурт і додала: - Я не дозволю, щоби з моєю дівчинкою щось сталось, я нікуди не поїду й захищу її!
• Анно, ти ж розумієш, що не зможеш. Навіть я в образі духа маю більше сил, щоб зробити це! Твоя ж магія – заслабка. Не хвилюйся, Айя дасть собі раду сама.
• Гаразд, тобі краще знати, - жінка зітхнула, а вранці її вже не було, натомість вона залишила грошенят та прикраси для Хеллоуїну.

На превеликий подив, Айю не тривожили кошмари, вона була бадьорою та веселою, хоча й сумувала за матусею. Дівчина швидко зібралась у школу. Нап’ялила на себе джинси, сіру футболку та картату червону сорочку. Подивившись на улюблені кросівки, вона помахала головою і вдягла високі шкіряні черевики на шнурівці, закуталась у шарф, поправила шапку й помчала до школи. Усі учні потроху сходились і весело гомоніли про прийдешнє свято. Айя привітно махала всім і віталась із кожним, кого знала. На вході в школу Гербурт зустріла Волфорда. На його блідому обличчі ледь жеврів рум’янець від морозу, а сірі очі від хворобливого блиску здавалися прозорими. Теплий синій шарф вітер розвівав у різні боки, а світло-сірий плащ пасував хлопцю аж занадто:

• Та ти сьогодні красунчик, нагадуєш принца! - покепкувала Айя.
• Ну, а ти, нарешті, одяглася по погоді.
• Уже вибрав костюм, мабуть, таки принц? – поцікавилася дівчина.
• Не вгадала, я знайшов костюм якоїсь нечисті й точно всіх здивую, і, сподіваюсь, особливо тебе, моя люба подруго, - він торкнувся кінчика її носа й направився до входу. - Ходімо, а то ти зовсім задубнеш.