III

Гамір у школі не вщухав. Усі про щось шепотілися, стривожено перегукувалися. Айя сновигала школою й куняла на ходу, тому що вночі дівчина прокручувала всі події, що сталися з нею за цей короткий проміжок часу. Вона відчайдушно намагалася скласти пазл до купи, але результат завжди був однаковим – з нею явно щось не так. Щоб яскравіше побачити картину головоломки, Гербурт необхідно було знайти білше інформації, та, де її шукати, дівчина гадки не мала. Із задумливого стану Айю витягли подруги, які теж були на нервах:

• Рино, Соломіє, що сталося, чому ви такі схвильовані? – якось байдуже спитала Гербурт, та розмову перервав директор, який зайшов до їдальні, щоб повідомити учням новину: «Шановні учні, із ранкової газети можна дізнатися, що померла Віра Олійник – міський бібліотекар. Це сталося знову в четвер у черговий місяць, слідів насильства чи побоїв немає. Причина смерті не встановлена. Діти, дуже прошу вас не здіймати галасу й поводитися вкрай обережено, не ходіть без особливої потреби пізніми вечорами, бо загадковий вбивця досі не знайдений. Дякую за увагу, на цьому все».
• Ти почула? – Соля звернулася до Айї, коли директор покинув їдальню, рвучко витягла з ранця зібгану газету, - Читай!
• Як це сталося? – Айя була перелякана не на жарт, адже вчора вона бачила цю жінку живою й запитувала в неї про книгу, а сьогодні її вже нема, а що, якщо бібліотекарку вбили через Айю, бо вона цікавился дивними речами? Дівчину паралізував страх. Жахливі думки роїлись у голові, вона різко поморщилась.
• З тобою все добре? – зазвичай холодна та відчужена Рина, лагідно погладила м’якою теплою рукою знервовану Айю.
• Так, просто вчора я ж заходила в ту нову бібліотеку, брала деякі посібники, а сьогодні вже немає кому їх повернути.
• Дійсно, неприємна ситуація, - співчутливо мовила Соля.
• Що ж, тепер буду відвідувати стару бібліотеку.
• Стару? – здивовано перепитали обидві подруги.
• Ну так, є нова і стара будівля, хіба ні?
• Взагалі-то старої будівлі вже давно немає, - стривожено мовила Соля.
• Як це немає, була ж, чи ні? – Гербурт знову почали сковувати примарні страхи та підозри.
• Взагалі-то стара будівля згоріла п’ятнадцять років тому, а потім її залишки знесли, а зараз там непроглядний ліс, - пояснила Рина.
• Так, та ще історія, от вона справді наганяє жаху: говорять, що бібліотекарка, разом із якою загорілася бібліотека, була відьмою, її покарав Астарот і спалив ту місцину до тла… А звідки ти взагалі взяла, що стара будівля ще досі є?
• Та так, мама розповідала, але, мабуть, вона була тут так давно, що й не знала про цей випадок, - Айя намагалася говорити спокійно, та в її голові вирувало паскудне передчуття: «Бібліотека згоріла так давно, що за чортівня? Тоді… Що за адреса, котру дала вже мертва бібліотекарка, а може саме через це вона вже більше нікого нікуди не направить?»
• Гербурт, ти чуєш дзвінок? – Рина з докором подивилася на дівчину.
• Ну ж бо, ходімо, а то запізнимося, - гукала Соля біля виходу.

Айя весь день була мовчазною, низка шокуючих подій зовсім збила її з пантелику, Волфорд досі ще не з’явився в школі, тому Айя сиділа на самоті, підперши щоку долонею.

Астарот лежав на кушетці й стомлено дивився на кривавий повний місяць. Скрізь був безлад, а біля ліжка лащився двохвостий кіт:

• Хазяїне, вам не слід так перенапружуватися, краще залиштесь удома ще на декілька днів, доки дія повного місяця не заслабне, - мурчало чорне котисько.
• Годі мені читати нотації, Нуалю, я й без тебе знаю. До речі можливо доведеться «хворіти» за три-чотири дні до повного місяця, тому що моєї сили стало більше, і її тепер важче контролювати.
• Правильно, сер, навіть боюсь запитати, що змогло переконати такого впертюха, - єхидно нявчав кіт.
• Мені здалося, що моя сусідка за партою почула мій демонічний голос, тому знепритомніла.
• Та бути такого не можне, хіба що Ви взагалі перестали контролювати свою силу в той момент, але це ж навіть не повня була! Хм… Хазяїне, мені здається, що ви знайдете, що шукаєте, - хитро оскалився клубок чорної кошлатої шерсті.
• Ти думаєш, що я не здогадуюсь, що книга в цьому вимірі? – червоні очі злісно блиснули вбік Нуаля.
• Я не сумнівався у вашій кмітливості, мій господарю, - а про себе кіт думав: «Боже, цей бовдур справді не петрає, що ключик від книги теж вештається десь тут?»
• Котисько, не забувай, що місяць ще тільки почав іти на спад, а тому твої думки я можу прочитати, тим паче завдяки появі тієї триклятої відьмочки, я став могутнішим. Давно я не відчував такого приливу сил, та мені здається, що знайти її буде не так просто.
• Що Ви маєте на увазі? – здивований кіт напружив два чорняві хвостики.
• Розумієш, я отримав більше сили, але я, як і раніше, не відчуваю її присутності, я легко знаходжу інших чаклунів, навіть якщо вони встановили захисні бар’єри, але не відчуваю ту, що зможе відімкнути замок на книзі.
• Невже Ви хочете сказати, що… - кіт не встиг завершити свою думку, Астарот швидко підхопив його слова.
• Саме так, вона навіть не підозрює про свою приналежність до відьомського кодла, але це не надовго. Усе-таки вона поряд, якщо раніше магія в ній дрімала, то зараз вона почне прокидатися, головне: приглядатися до підозрілих осіб.
• Наприклад, Ваша сусідка по парті? – лукаво запитав котисько.
• Можливо, але вона дивачка й дуже сором’язлива, не думаю, що це Айя, але відкидати цей варіант не слід, бо якщо це справді вона, то я прогавлю момент.
• Мудре рішення, Астароте, а тепер лягайте спати, Вам скоро знову відправлятись у школу, а для цього треба набратися вдосталь сил.