II

Чарівна бібліотека. На височенних полицях припали пилом старовинні книги в розкішних переплетах, здавалось, книжковим лабіринтам немає кінця. Дівчина підходить до постаменту напроти круглого вікна, через яке струменіли сонячні промені. Вона бачить величезну книгу, яка відштовхувала і водночас притягувала своєю цікавою оздобою: шкіряний переплет був оббитий деревом, а в центрі книги знаходився механізм з трьома кольоровими кристалами: синім, черовним, зеленим. Дівчина обережно доторкнулась до шестірні, раптом книга загуділа, барвисті камені почали обертатися, й на книзі клацнув замок. Дивний процес ошарашив молоду відвідувачку, але вона наважилась розгорнути книгу. Як тільки дівчина торнкулась рукописних сторінок, книга впала додолу, а з неї винирнула чорна рука, яка спіймала перелякану бідолаху за горло:

• «Тепер ти моя», - озвався страшний хрипкий голос, а з книги визирнули два червоні розгнівані ока.

Пазурі монстра так сильно тримали її, цей натиск відбирав останні життєві сили, дівчина видавила з себе лиш ледь чутний хрип. Повітря закінчилося…

Дзинь – гучний будильник умить розбудив Айю, вона рвучко піднялася з ліжка, продовжуючи хапати повітря ротом. Її погляд уповав на постіль – у ногах лежав старовинний рукопис у шкіряному переплеті, точнісінько такий як у тому сні. Гербурт перелякалась не на жарт і позадкувала до краю ліжка, сильно вдарившись головою об його стінку. Поки дівчина розтирала місце удару й жалісно зойкала, вона геть забула про книгу, коли її ображений погляд зупинився там, де лежала книга, а точніше вже не лежала, а ще точніше вже не та книга. Айя витріщила здивовані очі: перед нею розкинулася її улюблена книга, яку вона читала перед сном. «От якого біса я таким на ніч захоплююся, потім такі жахи сняться, але все ж книжка трохи схожа на ту, що була в сні, звісно ж вона друкована, зі звичайною картонною палітуркою… Що ж… Треба пошаритись у неті, може щось знайду про ту старовину, - дівчина замислилась, але її думки перервала згадка про школу: - Йой, я ж запізнюсь!» – вона пулею злетіла з ліжка і вже копошилась у вбиральні. Айї доведеться пропустити сніданок, тому що через свої роздуми й «солодкі» сни вона знову ризикує запізнитися.

Ранок видався ще морознішим, ніж учора, клубки теплого повітря один за одним безперервно викочувалися із захеканої дівчини. Усе ж таки вона вирішила підкріпитися тостами з повидлом, тому зараз щодуху летіла до школи. Бамц, хтось врізається в Айю, і це вмить виводить її з трансу:

• Агов, обережніше, куди преш? - обурена блондинка стояла перед Гербурт і накручувала невдалий від хімзавивки кучерик на палець, у роті в неї була жуйка, яка придавала їй ще пафоснішого й дурнішого вигляду.
• Вибачте, я замислилась, - спокійно відповіла Айя й направилась далі.
• Гей, ти куди це зібралася? Та ти хоч знаєш, хто я? Такого в’ялого вибачення не достатньо! – обличчя дівчини в рожевому светрі побагровіло від такої неповаги й байдужості до її вельможної особи.
• Щось я не бачу грізних охоронців і чорного лімузину для такої важливої персони, - тиха і замкнута Айя раптом стала гострою на язик, - слухай, мені справді шкода, що я наткнулась на тебе, але не треба робити з цього трагедію, окей? – Гербурт зухвало махнула рукою й попрямувала до школи.

Сьогодні Волфорда не було в школі, тому на лабораторній з хімії Гербурт сиділа з Соломією Співак – веселою простушкою, яка особливо не переймалася школою, абсолютна протилежність Айї, та, на привеликий подив, дівчата потоваришували. На обідній перерві вони пішли до їдальні, у кутку їх чекала Рина – краща подруга Солі. Рина Устимова схожа на Айю, але була похмурою й непривітною, з неї можна було видавити лиш короткі відповіді «так», «ні», «мабуть», «не знаю». Вона особливо не говорила про себе на відміну від Соломії, яка те й робила, що теревенила про все і вся:

• Дівчатка, я такі класні джинси на аліку знайшла, просто неперевершені, сподіваюсь, на цьому тижні прийдуть, - захоплено розповідала дівчина.
• Краще б ти мізки в інтернет-магазині прикупила, - холодно відповіла Рина, Айя ж тільки мовчки спостерігала за спілкуванням нових подруг, доки її не зачепила Співак.
• Ой, це ж ти з Волфордом сидиш? Оце так підфартило: він же найгарніший хлопець у класі, ба навіть серед старшокласників, до того ж, іноземець!
• Зовнішність буває оманлива, - посміхнулась Айя, - але так. Він досить привітний і товариський, хоча друзями нас не назвати: я навіть не знаю, чому його немає у школі.
• Це й не дивно, ніхто взагалі й гадки не має, що коїться в його житті поза цією учбовою будівлею, - пирснула Рина.
• А друзі, навіть вони не знають? – здивувалася Гербурт.
• Він із усіма однаково товаришує. Так, є декілька хлопців із якими в нього більш близькі стосунки, але я думаю, що й вони мало відають про справи Волфорда. Кен переїхав сюди два роки тому, точно не відомо навіть, із якої саме країни. Це дійсно якась чудасія, адже… Ну що хлопчик-підліток забув у цьому закапелку? Я ще розумію, поїхати до столиці або в інше велике місто, але тут… Я шокована!
• Дивно, все-таки це місто дійсно повне таємниць.
• А ти що не знала? Це божевільне й похмуре містечко, де коїться всяка нісенітниця, особливо останні два роки. Ходить легенда, що пробудилася відьма, на яку полює демон-мисливець Астарот. Він пожирає чаклунські душі і відправляє їх на муки до пекла, - захоплено й з легким острахом розказувала Соломія. Айя нервово ковтнула: від такої новини їй стало трохи не по собі.
• Та годі тобі залякувати, людина ще й освоїтись не встигла як слід, а ти вже труїш байки про відьомське кодло й диявола, - Рина помітила занепокоєння Айї і вирішила втрутитись.
• А як же загадкові смерті тих жінок, які начебто були чаклунками, - Соля обурилась, що її розповідь перервали.
• Циц, я тобі кажу, - гнівалась Устимова.
• Та нехай розповідає.
• Ось бачиш, Рино, дівчині цікаво!
• Ой, та роби як знаєш, та я тебе попереджала, - подруга махнула рукой і втупилась у телфон.
• Айє, ти нетутешня, тому краще будь обережною, і не гуляй по четвергах пізно увечері. Я то звісно не вірю в усі ці легенди, та це не виключає факту, що якийсь маніяк раз у місяць убиває невинну жінку. Траплялися декілька разів і чоловіки, але загалом - це молоді або середніх літ особи прекрасної статі з рудуватим волоссям, або ще з якимись яскраво-вираженими прикметами.
• Ти хотіла сказати жертвами стають усі жінки з дивною красою, яка в Середньовіччі вважалася відьомською? – серйозно спитала Гербурт.
• Ти як відрізала!
• Гаразд, я буду обережною. Усе, ходімо на літ-ру, а то запізнимось.