I

Темна непроглядна ніч, навіть зорі сховалися за горизонт, а обважнілі сосни затіняли будь-які місячні проблиски, що відчайдушно намагалися освітити дрімучий волинський ліс. Десь далеко чути птахів, сови літають у пошуках здобичі. Більш нічого не ворушить підозрілу тишу.

Різкий шорох умить оживив ліс, який так солодко спочивав – це бігла дівчина. Вона тікала не знати куди і від чого, щось несло її вперед, стомлену, налякану, яка відчайдушно хотіла жити. Біглянка продирала руками густі зарослі, ногами зачіпалась об кожний стрючок та гілочку, її біла сорочка була вже зовсім розідрана, із легеньких ран струменіла червона кров. Вона важко дихала, серце калатало й жадало волі – не могло більше тіснитися серед тендітних ребер… Останній ривок – і дівчина знесилено впала додолу, вона намагалася вхопитися за щось, щоб припіднятись та продовжити біг, але все марно, зовсім не залишилося сил боротись…

Страшний хрускіт почувся позаду неї, денні птахи стрепенулись від глибокого сну, вони з переляканим щебетом злетіли ввись, подалі від жахливого монстра, що наступав на знесилену біглянку. Дівчина обернулась – страшна чорна тінь із черовоними вогняними очима насувалася на неї поволі, тримаючи в лівій руці косу як у женця, з неї струменів чорний потік диму, який розходився всією околицею. Правою рукою незнайомець схопив дівчину за патерки, його довге сріблясте волосся розвівалося на вітру, а грізні яскраво-черовні очі блиснули нестримним гнівом та жагою: «Нарешті, я тебе знайшов, тепер і твоя душа відправиться на вічну каторгу до пекла», - демон змахнув косою і…

• Айє, люба, вставай, а то в школу запізнишся, - бадьора матуся зайшла до кімнати дочки й розпахнула важкі фіранки. Денне сяйво влилося в кімнату підлітка, назойливе світло розбудило дівчину, вона рвучко піднялася з ліжка важко дихаючи, жінка вже не побачила стурбований вигляд своєї доньки, адже вона клопоталась над сніданком.

Дівчина потрусила головою, почала плескати себе по щоках, вона ніяк не могла відійти від того сну… Та ніколи роздумувати над цим: час збиратися до школи, а тому тендітна Айя зісковзнула зі свого теплого ліжечка й подріботіла до ванної кімнати. Через п’ятнадцять хвилин дівчина вже длубалась у яєшні, попутно з’їдаючи смажений бекон і салат із капусти. Пані Гербурт не витримала напруженого цокання виделки в тарілці, тому першою розпочала розмову:

• Що сталося, ти досі сердишся через переїзд? – стурбовано запитала Анна.
• Так, мамо, я злюсь. Ні, я просто-таки впадаю у лють! Як так можна було переїхати в цю Богом забуту глуш і навіть не попередити мене? Може я не хочу тут бути, я залишила все і всіх у мегаполісі й навіть не попрощалася як слід, просто зібрала манатки й приперлася сюди разом із тобою, а ти й не думаєш пояснити, якого біса ми тут забули! – дівчина гнівно кинула виделку в тарілку і встала з-за столу.
• Доню, зрозумій, це заради нашого майбутнього… Ось побачиш, усе налагодиться! - жінка з надією дивилася на дочку, а та лиш хмикнула у відповідь і направилася до дверей.

Айя страшенно хвилювалася, адже її чекало нове життя, знайомства, друзі, проблеми. Незважаючи на теплу пору року, на вулиці було досить прохолодно, отож Айя накинула лише легеньку кофтинку поверх блузи, але це не допомогло, тому дівчину трохи морозило. Тримаючись за ручки портфеля, вона швидкою ходою дісталася школи. У приміщенні було тепло, тому Айя відразу розслабилася. На вході вона наткнулась на свого класного керівника, молоду привітну пані років з тридцять. Вона провела дівчинку до класу й представила всім:

• Доброго ранку, діти, як ви вже знаєте, відтепер разом із нами навчатиметься Айя Гербурт, вона не тутешня, тому прошу бути не байдужими й допомогти дівчинці освоїтись у новому середовищі. Що ж, слід обрати для тебе підходяще місце, - міс Стрельбицька підштовхнула сором’язливу Айю до вільного місця поряд із мовчазним хлопцем. Від нього взагалі не віяло дружелюбністю, та все ж юна міс Гербурт сіла поряд із цим диваком.

Як тільки вона всілась, поведінка хлопця різко змінилася, він повернувся до дівчини й привітно посміхнувся:

• Привіт, я Кен Волфорд, радий знайомству. Сподіваюсь, ти потоваришуєш тут з усіма, - його сріблясте волосся зливалося з кришталево-сірими очима, здавалося, що вони знебарвлюються з кожним подихом. Незважаючи на його тепле привітання, від хлопця повівало якимось холодом. Почався урок, і його увага швидко перемкнулася на вчителя. Айя здивувалася, ба ні, навіть перелякалась! Очі Кена стали небесно-голубими, то чому ж вона бачила інший колір, зовсім відмінний від цього. «Хм, можливо, вони в нього хамелеони?» - подумала дівчина та все ж наважилась спитати:
• Гей, - вона легенько поторсала Волфорда за рукав, - якого кольору в тебе очі?
• Дурненька чи що, сизі, звісно ж, - хлопець гучно розсміявся, за що отримав догану від учителя. Кен вибачився й продовжив слухати лекцію, але потім у його очах з’явився якийсь хитрий вогник: – Скажи, а яким кольором тобі ввижаються мої очі?
• Гм, ну не знаю, - дівчина забарилася з відповіддю, - вони різні.
• Гетерохромія чи що? – здивовано запитав хлопець.
• Ні, скоріш хамелеони, то сірі, то сизі.
• Так, ти вгдала. Мої очі дійсно змінюють колір, але чомусь це зауважила тільки ти, дивно.
• Ой, та я завжди якісь аномалії помічаю, я й сама якась незвичайна, з фіолетовими очима, та мама мені говорила, що в дитинстві вони були зелені, але, вочевидь, сталося якесь відхилення в генетичному коді, і вуаля - мене тепер люди жахаються й думають, що я якийсь монстр чи вампір, або ж звичайна випендрьожниця з кольоровими лінзами.
• Та нормальна ти, не вигадуй. Хоча так, справді дивно, але мені здається, що тепер ти вдома, адже в нашому містечку завжди коїться якась містика, так що ласкаво просимо додому! – Кен щиро посміхнувся. Айя ледь помітно кивнула, тому що в неї запаморочилась голова, останні слова вона почула голосом того диявола зі сну і від цього дівчині стало зле. Волфорд помітив це відразу, і тому порадив Гербурт сходити до медпункту, що вона й зробила.