Глава 3

Марію вирвав із ніжних думок дзвінок. Вона поглянула на екран і побачила знайоме ім’я – Амм, сусідка.

– Добрий вечір, Маріє, – у голосі жінки відчувалося тремтіння. – Вибачте, що турбую… щойно у ваш будинок увірвалися якісь люди. Перевернули все догори дриґом. Я зайшла, запитала, хто вони, але чоловіки схопили мене і замкнули в туалеті.

– Амм, ти нічого не чіпала? – запитала Марія, ледве стримуючи хвилювання.

Жінка іноді прибирала в її будинку за оплату.

– Ні, відразу викликала поліцію.

– Добре зробила. Нехай усе оглянуть, як є. Після їхнього від’їзду прибереш.

– Є ще дещо… – голос сусідки зірвався. – Один із них сказав: «Передай господині, хай віддасть книгу, де написано про вічну молодість і вічне життя, моєму шефові, Інакше їй не поздоровиться». А місце передачі, мовляв, повідомлять у повідомленні.

Марія на мить завмерла.

– Скільки їх було? Як виглядали?

– Двоє. Один високий і худий, інший нижчий, але кремезніший. Обоє в чорному, на головах – шапки з прорізами для очей.

– Вони не скривдили тебе?

– Ні. Тільки налякали… У них були пістолети, погрожували, щоб я сиділа тихо.

– Я вже їду додому, – твердо сказала Марія й поклала слухавку.

Марк чув усе. Він не дав їй навіть почати пояснювати:

– Марійко, я їду з тобою. Побачу все сам.

Вони швидко сіли до автомобіля й вирушили до будинку.

Там панував справжній хаос. Речі валялися на підлозі, меблі були розкидані, ящики й шафи – вивернуті.

– Добрий день. Хто ви? – звернувся поліцейський, коли Марія зайшла.

– Добрий день. Я Лещенко Марія, господиня будинку. А це мій коханий, Шульга Марк.

– Він тут проживає?

– Ні. Тут я живу із сином.

Марія швидко знайшла документи на будинок і разом зі своїми посвідченнями показала їх правоохоронцю. Той уважно звірив дані й кивнув.

Поліцейські опитали Амм, Марію й Марка. Жінка написала заяву. Взяли відбитки пальців, але, на жаль, злочинці не залишили нічого, що могло б стати доказом.

Коли поліція поїхала, Марія, Марк і сусідка ще довго прибирали безлад. Лише пізно вночі Амм повернулася до себе, а Марія з Марком лишилися удвох. Сон не йшов.
– Вони шукають саме книгу, – тихо промовила Марія, дивлячись у темряву.

– І, схоже, знають, що вона в тебе, – відповів Марк.

Він зробив каву собі й коханій, і вони сиділи за кухонним столом майже до світанку, обговорюючи єдине: хто ж стоїть за цим і що робити далі.