Глава 2

Марк уважно вдивлявся у дзеркало, поправляючи зачіску. Високий, підтягнутий, із легким рельєфом м’язів, він виглядав людиною, яка звикла до дисципліни. Коротке волосся пшеничного кольору і блакитні очі робили його зовнішність виразною. Сьогодні він обрав простий одяг: чорну футболку та чорні бриджі.

Ось уже тридцять п’ять років Марк жив у Таїланді. Сюди він переїхав ще дитиною, у десять років. Його кохана Марія теж мала власну історію: вона потрапила сюди у п’ятнадцять і прожила вже двадцять років у чужій, але давно рідній країні.

Марк – колишній військовий. У сорок п’ять він вийшов на пенсію, лише три місяці тому. Марія ж пройшла свій непростий шлях: у вісімнадцять вона вийшла заміж, у двадцять народила сина, а в двадцять п’ять залишилася вдовою. Через п’ять років відкрила книжковий магазин – на спадок від бабусі. Саме цей магазин і став її справою життя.

Подорожі були її пристрастю. Вона часто вирушала по світу в пошуках рідкісних видань, залишаючи Богдана у батьків. Син мав двох бабусь і дідусів, але сім’я покійного чоловіка не визнавала онука, адже не змирилася з тим, що їхній син одружився з іноземкою, а не з місцевою дівчиною.

Закінчивши чепуритися, Марк вийшов із дому, сів у свій автомобіль і поїхав до ресторану, де на нього вже чекала Марія. Вони домовилися про зустріч ще вдень.

Марія сиділа за столиком у зеленій довгій сукні з витонченим розрізом унизу. Її волосся було укладене в легкі «пляжні хвилі». Коли вона побачила Марка, її обличчя осяяла тепла усмішка, і він відповів тим самим.

Вони сіли, зробили замовлення й поринули у розмову. Жарти, сміх, легкість у кожному слові – час минав непомітно. Коли нарешті стемніло, Марія й Марк вирішили прогулятися берегом моря.

Хвилі ніжно торкалися піску, повітря було напоєне морською свіжістю. Вони йшли поруч, тримаючись за руки, і зупинилися лише тоді, коли Марк нахилився до Марії та поцілував її.

Для закоханих це були миті абсолютного й безмежного щастя. Вони навіть не здогадувалися, що зовсім скоро їхнє життя зміниться назавжди.