Глава 1

Марія зайшла у свій книжковий магазин і застала безлад: книги були розкидані по підлозі. Вона обійшла всі відділи – картина скрізь однакова. Жінка не розуміла, хто міг так вчинити. Оглянула замок – нічого не вказувало на те, що його зламали.

Вона зателефонувала начальнику охоронної фірми й попросила дозволу переглянути записи з відеокамер після того, як прибере магазин. Через годину Марія вже була у фірмі, переглядаючи записи за вечір після закриття магазину. На кадрах з’явився лише якийсь чоловік у плащі: на голову він одягнув каптур, а з-під нього виднілась маска. Марія помітила, що людина середнього зросту – таких багато. Відео, на жаль, нічого не пояснило. Як тепер знайти того, хто проник у магазин?

Двері були відкриті ключем. Це не могло бути Богданом, її сином. І не Марк, її коханий – він вищий за зростом, хоча ключ у нього є. Можливо, хтось вкрав ключ у неї або у нього?

Вийшовши з будівлі охоронної фірми, Марія відразу зателефонувала Маркові.

– Привіт, Марк. У тебе випадково не зникали ключі від мого магазину?

– Ні, не зникали. А що сталося?

– Прийшла, а там безлад. Коли йшла додому, все було гаразд.

– Бувало, що я не міг знайти ключі, а через три години знаходив.

– А хто до тебе заходив?

– У той день заходили друзі, ми святкували покупку мною автомобіля.

– Зрозуміло. Встановити, хто і навіщо пробрався у магазин, буде складно. Мені треба працювати, бувай, коханий.

– Бувай. Увечері побачимося, якщоти не проти.

– Не проти. Богданчик якраз буде у мами з татом.

Марія повернулася у магазин і відкрила його. Вона була жінкою середнього зросту – ні худою, ні стрункою, з волоссям середньої довжини і сіроокими очима. На ній була біла блузка, чорна спідниця трохи нижче колін і білі босоніжки без підборів. Марії тридцять п’ять років, вона вдова й виховує п’ятнадцятирічного сина сама. Пів року як зустрічається з Марком.

Весь день Марія думала про ранкову ситуацію. Робота трохи відволікала, але все одно треба було знайти винного. Жінка шкодувала, що відразу не викликала поліцію – варто було б.