Ідея Щастя

                                                         Ідея Щастя 
— Цю історію мені повідав північний вітер, — пояснив юнак.
— Далеко — далеко в Лапландії в палаці живе пані Вічність. Вона є єдиною і постійною берегинею каменю Життя. Це чарівний камінь, він знає всі таємниці світу, і виконує будь-які бажання.
— Але як я потраплю до Лапландії? Я не можу ходити. — З гіркотою відповіла дівчинка.
— Потрібно якнайшвидше надіслати листа Санта Клаусу, попросити його, що коли він пролітатиме над Ойті, повертаючись до Лапландії, забрав нас із собою, до палацу Вічності. Він, найдобріший чарівник із тих, кого я знаю, — запропонував пан Добро. — Ніколи не відмовить.
— Я просто зараз напишу. А писати англійською? — Запитала Дара.
— Ні, — засміявся пан Щастя, Санта Клаус поліглот, знає всі мови та діалекти світу.
За годину лист був написаний і перевірений.
— А як же ви йому передасте? — Здивувалася дівчинка.
— Я з ним знайомий особисто, — скромно промовило Щастя. — Адже коли він дарує дітям подарунки, усі хлопчики й дівчатка щасливі і я завжди поруч, допомагаю йому, за це він і любить мене.
— А що як він не погодиться? — Злякалася Дараміра.
— Ніколи не треба впадати у відчай, ми щось інше придумаємо, — заспокоїв її Добро.
Довго вони сиділи в напівтемряві кімнати й мріяли про подорож до Лапландії. Ще вранці Дара попросила маму принести й налити їй у термос гарячий чай, бісквітний рулет лежав нарізаний.
— Пригощайтеся панове, — запросила дівчинка. І тут же задоволений ласун став наливати в чашки чай, узяв великий шматок бісквіта, і наминав за обидві щоки.
Щастя розглядав книжки, які стопкою лежали на письмовому столі. Запитав:
— Дара, ти які любиш книжки читати?
— Про тварин, про пригоди, дуже подобається історія.
— Мені теж, — усміхнувся він.
— А я люблю рахувати, — значимо вставив товстий пан. Бухгалтерія, економіка, моя слабкість, — додав він, ласуючи бісквітом.
— Добро, ти складаєшся з одних чеснот, — пожартувало Щастя, слабкість — це не про тебе.
— Так, я такий, — кивнув головою задоволений хлопець.
Було вже дуже пізно, гості попрощалися і пішли.
— Донечко, не можна їсти багато солодкого, — нарікала мама:
 «Ой, матусю, це не я, — хотіла сказати Дара, але вчасно зупинилася. Хто знає, як поведеться мама, дізнавшись про її нових знайомих, з дивними іменами»?
Вночі дівчинка довго не могла заснути, і згадувала кожне слово, сказане друзями. Їй снився сон, що Санта подарував їй нові ноги, і вона їх залишила в передпокої, а вони самі прийшли в її кімнату.
Нового дня мама заварила свіжий чай із м’ятою, напекла пишних, здобних булочок. Смачний запах долинав за межі кімнати.
Увечері прийшли її друзі, Добро, як завжди, зрадів частуванню.
— Нічого смачнішого ніколи не їв, — говорив пан, доїдаючи другу булочку.
— Пригощайтеся, пригощайтеся, — пропонувала вона Щастю. Але він відсьорбував гарячий чай, був байдужий до здоби.
— У мене гарні новини: Санта отримав твого листа. Сьогодні ввечері я буду йому телефонувати й дізнаюся. Чи погодиться він допомогти? І відразу зателефоную тобі.
— Але ви ж не знаєте, мій номер телефону, пане Щастя. — Здивувалася дівчинка.
— Знаю, я завжди з тими, хто вірить у мене, готовий підтримати будь-кого, аби тільки сама людина не впадала у відчай, я обов’язково прийду й допоможу.
— Дякую, — сказала Дара.
— Ну, я, мабуть, останню булочку, і ситий, — розтягуючи довше задоволення, сказав Добро. Щоки в нього розчервонілися, на лобі виступив піт, але він не звертав уваги й із незворушним виглядом запивав чаєм ласощі.
Було вже пізно, коли друзі, побажавши Дарі:
— На добраніч, — зникли з кімнати.
Чи то від хвилювання, а можливо від втоми, дівчинка одразу заснула. Мама хотіла запропонувати доньці вечерю, побачила її міцно сплячою, вимкнула світло й тихенько прикрила двері.
Наступного дня Дарочка з хвилюванням чекала дзвінка пана Щастя. «А раптом це все марно, і Санта не захоче взяти мене в Лапландію. І я ніколи не зможу ходити». Вона знову і знову згадувала, що вона писала в листі, і надія іскоркою жевріла в її серці.
Вона малювала модний одяг своїй ляльці, коли пролунав дзвінок.
— Привіт, Даро, — почула вона веселий голос.
— Доброго дня, пане Щастя.
— Санта погодився довезти нас до палацу Вічності, але ти маєш дуже тепло вдягнутися. У Лапландії холодно, нам треба зустрітися та обговорити нашу подорож. Але весь цей тиждень у мене зайнятий, я буду допомагати Санта, дарувати подарунки дітям. Ми могли б це робити разом, дуже весело!
— Але я буду вам тягарем, мене треба возити у візку, і я не зможу вам допомагати.
— Але ти могла б читати листи, а ми будемо подарунки доставляти адресатам.
Іншого дня в неї в кімнаті з’явилася величезна сумка набита листами. Вона швидко прочитувала адресу й бажання фінських дітей. Майра — просить комп’ютер. Тімо, думає про машинку, Ханнеле хоче ляльку. Вона перечитувала листи дітей, а її друг розвозив подарунки дітям. Була вже пізня ніч, коли послання закінчилися. Пакет, у якому вони лежали, став порожнім. А Дара навіть не доторкнулася до вечері, яку принесла мама, відразу заснула.
Ось і Різдво, мама подарувала їй набір фарб і пензлів, дочка дуже любила малювати. Але головний подарунок на неї чекав попереду, вона неодмінно проникне до палацу Вічності, де лежить камінь Життя. А далі, маленька боялося навіть мріяти, раптом, щось не вийде.
Дівчинка ледь дочекалася вечора. А коли її знайомі з’явилися на порозі кімнати, вона невимовно зраділа.
— Ти досі не готова, — нарікав товстий пан. — Скоро сюди приїде Санта, забрати нас.
— Не гнівайся, Добро, сама Дара не може одягнутися. Де твоя шуба? — Запитало Щастя.
— Але в мене немає шуби, — розгублено зізналася дівчинка.
—    У Лапландії дуже холодно, що будемо робити?