Друзі

                                                                Друзі

Дара, дванадцятирічна дівчинка з мамою, приїхала з України, там вони жили в Луцьку. Почалася війна, місто бомбили щодня, рішення виїхати прийшло несподівано. Коли зовсім незнайомий чоловік із Фінляндії запросив їх до себе, часу на міркування не залишилося. Жити в місті небезпечно, ракета або бомба могли прилетіти будь-якої хвилини.
Щойно вони перетнули кордон, у Польщі їх зустрів літній чоловік, допоміг із речами. Дорога дуже втомила підлітка. Не всім здоровим до снаги далека подорож, а Дара від народження не може ходити, і мама завжди возить її у візку.
Сьогодні їм дали ключі від кімнат, де вони житимуть, і дівчинка із цікавістю дивилася на великі вікна, широкий коридор. Це тільки перші два дні все нове, але минає час і кожна подряпина на стіні, крапки на стелі знайомі й не розбурхують її уяви. Вона з гіркотою згадувала рибок, за якими любила спостерігати, і папугу Арсенія, якого теж довелося залишити під опікою бабусі. Тут була тільки мама й кіт. Джек, якого бабуся не хотіла залишати через поганий характер. Він не бажав нікого слухати, їв тільки консерви й то не всякі. Та ще й нявкав ночами, лякаючи господиню.
Скоро Різдво й мама купила в крамниці прикраси та маленьку ялинку. Вона така тендітна, що вішати іграшки не стали, боялися поламати гілки. За вікном повільно падав сніг, перетворюючи ліс на казковий світ, де обов’язково живуть чудеса. Різнобарвна гірлянда горіла і вдень, у кімнаті, навіть уночі, панувала напівтемрява. Дара не поспішала запалювати лампу, їй хотілося якомога більше насолодитися передсвятковою обстановкою. Мама у своїй кімнаті готувала їй сюрприз, ходила загадкова й задоволена, наспівувала знайому пісню.
Дара читала в телефоні повідомлення, коли побачила біля годівниці сорок. Вони обліпили її з усіх боків, штовхаючи одна одну. Незабаром вона помітила, що за гілкою ялиці хтось стоїть. Уважно подивившись, вона розглянула, як їй здалося, хлопчика. Раптом він відокремився від стовбура й пішов до її вікна. У Дари від хвилювання застукало серце, і вона вже не помічала птахів, і не могла відірвати погляду від скла, де спостерігала незнайомця. Це був вгодований юнак, з товстими губами, блакитними очима, його червоні від морозу щоки й вуха, що стирчать, змерзли, він не носив шапку. На довершення всього дивак помахав їй рукою і зник. Раптом вхідні двері грюкнули, зайшов хлопець, тримаючи в руці льодяник, який простягнув їй і, запитав:
— Привіт, ти сумуєш?
— Ні, я листувалася з другом. Ти хто?
Тут несподіваний прибулець, одягнений у чорний, з безліччю кишень сюртук, надувся, став схожий на круглий м’ячик, вклонився і представився:
— Я Добро, бажаний гість у кожній хаті, усі мене люблять, поважають. Ти звідки взялася? Раніше тут жили веселі хлопці із Сирії, я частенько приходив до них вечорами, вони пригощали мене чаєм.
— Пане Добро, і я б приготувала для вас чай із бісквітом, але я не можу ходити. Мене звати Дара, війна вигнала мене з дому, мама і я приїхали до Фінляндії шукати захисту від бомб і ракет. Я попрошу, і наступного разу до вашого приходу вона приготує частування.
— А що сталося з твоїми ногами?
— Це довга історія, я ніколи не ходила, у мене зламаний хребет.
— Бідолашна дівчинка, як має бути нудно тобі лежати самій? — Співчував юнак.
— Я звикла, і маю друзів, спілкуюся з ними телефоном. Не сиджу без діла, читаю, малюю. Спостерігаю за птахами, веду щоденник.
— Це, звісно, добре, але ще краще в морозний день, на ковзанах, на лижах покататися з вітерцем.
— Для мене це нездійсненна мрія, — зітхнула дівчинка.
— Знаєш, у мене є чудовий друг, ми завжди разом, він сьогодні дуже зайнятий, тому я один відвідую знайомих. Завтра ми прийдемо разом. Він великий розумник і разом ми вирішимо, як можна тобі допомогти.
Тут товстий чоловічок попрощався, дружньо поплескавши її по плечу, і зник. Як не чіпала Дара повітря біля себе, натикалася на стіл, але прибулець зник так само чудово, як і з’явився.
Наступного дня Дарміра дивилася у віконце, боячись пропустити прихід свого нового приятеля. Але біля годівниці, як і вчора, сновигали сороки, прилетіла ворона, створивши конфліктну ситуацію. Тріщали сороки, каркала ворона, у цей момент підлетіли голуби й з’їли корм.
«Напевно, він сьогодні не прийде, — подумала дівчинка, — шкода».
У цей момент двері відчинилися і товстий пан запитав:
— Можна?
— Звичайно, проходьте, — запросила Дара, пригладжуючи кучеряве волосся.
Поруч із Добром стояв стрункий елегантно вдягнений молодий парубок, який усміхався, дивлячись на неї.
Це мій друг, Щастя, — ми завжди разом. Я розповів йому про твою біду. У нього є ідея.