Таємниця калюжі
Розділ 6
Русланка щасливо побігла додому, міцно притискаючи до себе ведмедика та білочку.
— Мамо, мамо! Я знайшла ведмедика, а ще — білочку! — радісно вигукнула вона.
Мама вийшла їй назустріч на ганок.
— Донечко, ти що, вночі була на вулиці? Але добре, що знайшла ведмедика... А білочку ми влаштуємо, — здивовано всміхнулася мама.
Тим часом із дому вибіг тато.
— Русю, як ти додумалася вночі піти сама на вулицю?! А якби ти загубилася? Якби ми тебе не знайшли? — схвильовано запитав він.
Русланка тепло посміхнулася, дивлячись на них:
— Все добре, татусю. Я ж тут, я повернулася.
Батьки ніжно обняли донечку, і всі разом вони пійшли на кухню. Помалу підходив ранок, і тієї ночі з них уже ніхто не заснув. Тато з мамою трохи сварили її за те, що пішла сама, зізнаючись, що навіть не помітили, як вона вислизнула з дому.
Але Русланка лише загадково усміхалася про себе. Вона знала те, чого не знав більше ніхто: іноді навіть найпростіша калюжа після дощу може привести до справжньої магії, неймовірних пригод і вірних друзів. І свій головний секрет — де вона насправді провела ті дві хвилини — маленька дівчинка вирішила назавжди залишити лише для себе.
Відредаговано: 25.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
