Таємниця калюжі
Розділ 3
Пройшовши ще трохи стежкою, дівчинка помітила кущі, з яких за нею спостерігали дві розумні очі. На галявину вистрибнула чудова лисичка, у якої грайливо погойдувалися одразу два пухнасті хвостики.
— Привіт, дівчинко! Ти хто і що ти тут робиш? — запитала лисичка дзвонким голосом.
Русланка підійшла ближче, не відчуваючи жодного страху.
— Привіт, я Русланка. Потрапила сюди через калюжу, — відповіла вона.
Лисичка підійшла впритул і зацікавлено обнюхала гостю.
— Я Лаура, кіцуне, — відрекомендувалася вона, — саме тому в мене й два хвости.
Русланка тепло посміхнулася:
— Кіцуне... А можна тебе погладити?
— Можна, — дозволила лисичка.
Русланка ніжно провела рукою по її шерстці.
— Ти така м'яка, прямо як моя іграшка, — сказала дівчинка.
Лаура трохи насупила носик:
— Але я все ж таки не іграшка, добре?
— Так, звісно, ти не іграшка, — погодилася Русланка.
— А скільки тобі років? — здивовано запитала кіцуне.
— Мені чотири роки.
— Ти дуже розумна для свого віку, — похвалила її лисичка.
Русланка лагідно погладила Лауру ще раз і відступила на крок, міцно притиснувши до грудей свого улюбленого ведмедика, якого вона знайшла тут, щойно опинилася в цьому світі.
Лаура зробила крок назад і всміхнулася хитренькою, але доброю усмішкою.
— Бувай, Русланко, — сказала лисичка і зникла серед дерев.
Русланка пішла далі, знаючи, що попереду на неї чекають ще двоє нових друзів, які допоможуть їй завершити мандрівку.
Відредаговано: 25.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
