Розділ 2

​— Адель, це дуже гарне ім'я, — сказала Русланка. — Ти не знаєш, де це я? Бо я тут ще не була і ніколи не бачила єдинорогів та вогняних котів.

​Єдинорожка підійшла ближче.

— Ти у світі магії дзеркальної калюжі. Щоб потрапити додому, тобі потрібно познайомитися з усіма нами і нікому не розказувати секрет про наш світ, — пояснила Адель.

​Русланка ніжно погладила єдинорожку.

— У світі магії? А хто тут ще є? — запитала дівчинка.

— Єдинороги, коти, лисиці, і навіть дракони та фенікси, — відповіла Адель.

​Русланка роззирнулася довкола.

— А дракони злі чи добрі? У казках вони завжди були злими.

— Дракони не завжди злі, Русланко. Я буду допомагати тобі, а поки що — бувай!

​Адель побігла вперед, а Русланка рушила далі своєю стежкою. Незабаром вона помітила яскравого кота й вирішила познайомитися з ним першим.

— Привіт, котику! Я Русланка, а як тебе звати? — запитала дівчинка.

​Кіт подивився на неї, фиркнув і сказав:

— Я Вогник. Що ти тут робиш, Русланко?

— Я потрапила сюди через калюжу, — чесно відповіла дівчинка.

​Кіт лагідно потерся об її ніжку.

— Я ще й кіт правди, тож бачу, що ти кажеш правду, і вірю тобі. Тепер ти товаришуєш із вогняними котами. Щоб завершити шوب, тобі потрібно подружитися з представниками кожного виду: єдинорогом, котом, драконом, феніксом та іншими, — сказав Вогник і швидко побіг далі.

​Русланка пішла стежкою і невдовзі побачила чорного дракона, який дуже злився і випускав із пащі яскраве полум'я.

— Привіт, — обережно сказала дівчинка.

​Дракон різко повернувся до неї.

— Гррр! Ти хто така і що тут робиш? — грізно гаркнув він.

​Дівчинка не злякалася і спокійно подивилася на нього.

— Я Русланка, потрапила сюди через калюжу. Адель казала, що не всі дракони злі. Мені здається, ти теж не злий... Але що з тобою, дракончику? — лагідно запитала вона.

​Дракон перестав дихати полум'ям, і його погляд потеплішав.

— Я Архіус, дракон тьми. Зі мною ніхто не дружить, бо я темний, у мене навіть вершника немає, — сумно відповів він.

​Русланка підійшла зовсім близько і простягнула руку, щоб погладити дракона.

— Я хочу бути твоїм другом. Нічого, що ти темний! Те, що ти чорний, не робить тебе злим — це робить тебе особливим.

​Дракон здивовано опустився і ліг коло її ніг.

— Ти справді кажеш, що я особливий?

Дівчинка з усмішкою сіла на його велику спину.

— Так! Якби я була старшою, я б стала твоєю вершницею... Але мені тільки чотири роки, — затьмарилася Русланка.

​Дракон раптом злетів у повітря разом із дівчинкою на спині.

— Ти вже моя вершниця! Бо дракони дозволяють літати на собі тільки тим, кого обрали серцем, — промовив Архіус.

​Русланка щасливо погладила його по голові.

— Значить, ти мене вибрав?

— Так, — відповів дракон.

Русланка радісно посміхнулася:

— Тоді я дуже рада бути твоєю вершницею!

— Правда? — перепитав Архіус.

— Правда! — відповіла дівчинка.

​За хвилину дракон обережно опустився на галявину коло величного Фенікса і, попрощавшись, злетів у небо.

— Вершнице, я обов'язково повернуся по тебе! — крикнув він на прощання.

​Русланка підійшла до чарівного птаха.

— Привіт, — лагідно сказала вона.

Фенікс розправив блискучі крила і схилив до неї голову.

— Привіт. Хто ти і як сюди потрапила?

— Я Русланка, а потрапила сюди через калюжу, — відповіла дівчинка.

​Фенікс підійшов ближче, дивлячись на неї з цікавістю.

— Тобі зовсім не страшно? Скільки тобі років?

— Зовсім не страшно, — усміхнулася Русланка. — Мені чотири роки.

​Вона простягнула руку і м'яко погладила пернатого велетня.

— Мене зазвичай бояться люди, кажуть, що через мене все може згоріти... Ти перша за багато років, хто не побоявся торкнутися мене, — тихо сказав Фенікс.

​Дівчинка продовжувала його гладити.

— Я ніколи не боюся незнайомого заздалегідь. Спочатку я хочу дізнатися, яка істота насправді, і лише якщо вона зла — тоді почну боятися, — мудро відповіла вона.

​Фенікс лагідно блиснув очима:

— Ти дуже добра і розумна дівчинка.

​Птах змахнув крилами і злетів у височінь, а маленька Русланка впевнено пішла своєю чарівною дорогою далі.