Розділ 41

Каллісто

- Куди ти мене тягнеш?! – Ейден вивів мене із зали і, навіть, не збирався пояснювати своїх дій. Звичайно, я сама сказала лорду Зеліну, що нам потрібно йти, але я не мала на увазі це. Та Ейден, видно, думав інакше, адже якого біса він тягнув мене коридорами, досі не зронивши ні слова. Його поведінка мене дратувала, тому я з усією силою смикнула рукою, щоб вирвати її з чіпкої долоні Ейдена. Мені це вдалося, хоча рука й віддавала ледь відчутним болем. Ейден нарешті зупинився і обернувся до мене.

- Не поясниш мені, чого ми зараз знаходимося в коридорі, а не біля королеви? – Уїдливо кинула. – Ти ж знаєш, що це важливо. – Для нашої справи.

Ейден мовчав. Його дихання було уривчастим і важким.

- Я більше не міг витримати того, як Зелін й інші дивилися на тебе, – почувся тихий, але чіткий голос. – Тому й вирішив покинути цей бал.

- Якщо не вмієш контролювати себе, то це твої проблеми. В нас є набагато важливіші справи, ніж твоє небажання знаходитись на балу. – Я була роздратованою: через його поведінку, через його слова, через його ревнощі, а особливо через себе саму, адже після почутого в мені розлилось знайоме тепло, яке я усіма силами намагалась приборкати. Потрібно йти геть, поки я не втнула якоїсь дурниці. – Ти покинув бал, а тепер я лишаю тебе тут. – Заявила, масажуючи руку. Розвернулась і попрямувала до своєї кімнати. Думаю, йому вистачить розуму не йти за мною.

Через хвилин десять я вже заходила в покої. І тільки-но зачинила двері спальні, як з темряви почувся голос.

- Пробач, - це був Ейден, - пробач за те, що зробив тобі боляче. Пробач за моє невміння стримати емоції. Я був неправий. Визнаю це і прошу пробачення.

Як він сюди потрапив!? Надія побути на самоті випарувалася сама по собі.

- Добре, я пробачаю тебе. – Чим швидше він піде, тим краще. Ступила крок до свічника, щоб запалити вогонь. – Можеш спокійно спати. – Вогонь освітлив кімнату. Ейден стояв біля вікна і пильно дивився на мене.

- Ні, я не зможу спокійно спати.

Я здивовано кліпнула.

- Я не зможу спокійно спати, поки не дізнаюсь, що сталося.

- А що мало статися?

- Те, що сталося з тобою. Адже вранці перед від’їздом сюди ти була зовсім іншою, ніж напередодні ввечері. І я не можу зрозуміти причину цієї зміни.

Його слова повернули мене до тієї ночі і тієї розмови в наметі. Всередині боляче кольнуло.

- Я не хочу про це говорити. – Процідила.

- Але я хочу. – Ейден зробив крок в мою сторону.

- Не підходь.

- Чому? Що не так? – Він зробив ще один крок.

- Не підходь. Я цього не хочу.

- Чого ти не хочеш, Каллісто?

Моє ім’я на його вустах стало останньою краплею.

- Я не хочу бути поруч з брехуном! – Крикнула, а потім тихіше додала: – Я знаю про вас із Селією. Знаю, що ви маєте одружитися. Знаю, що цього чекають. Почула, як ви розмовляли в наметі. Тож, – підняла голову, – можеш більше не приховувати цього.

Ейден не був готовий це почути, адже стояв ошелешений. Я криво усміхнулась.

- Каллісто, дозволь пояснити. – Нарешті зміг заговорити. Та я не збиралась слухати його виправдання.

- Йди геть.

- Каллісто, – рушив в мою сторону.

- Йди геть, – витягнула клинок, який був прив’язаний до моєї ноги. Ейден здивовано, але із якимось захватом поглянув на мене. – Йди геть! – Він не слухав й далі рухався. Сама не зчулася, як випустила клинок в його сторону. Знала, що він зловить, але все одно це зробила. Так і сталося. Він схопив зброю на льоту й кинув її в сторону.

- Здається, – він хмикнув, – ми це вже проходили.

Я злісно дивилась. Це все, що мені залишалось. Адже в цьому вбранні я його точно не переможу, та ніхто не казав, що знерухомити мене буде легко. Ейден не став більше чекати й кинувся до мене, я спритно метнулася в сторону. Він спробував збити мене з ніг, але йому це не вдалось. Та все ж через кілька хвилин моє обличчя торкалося холодної стіни, а тіло було знерухомлене. Аж спогади нахлинули, тьфу ти.

- Ну що ж, – Ейденів голос пролунав біля правого вуха, – тепер я можу нормально тобі пояснити що й до чого. – Я сердито хмикнула. – По-перше, я ні з ким не маю одружитись, ні з Селією, ні з якою-небудь іншою дівчиною. По-друге, так, всі в Затоці очікують на те, що ми з Селією станемо подружжям, адже наші батьки дружать й вони самі не проти такого розвитку подій. Але, по-третє, я проти цього одруження і про це неодноразово казав як і батькам, так і Селії. Вона ж вперто продовжує говорити про одруження, думаю через те, що закохана в мене ще змалечку. Так, я знаю про її закоханість, але й вона знає, що в мене до неї немає абсолютно ніяких почуттів. Тому те, що ти собі там могла надумати, є хибним. – Гарячий подих торкнувся шиї. – Мене цікавиш тільки ти.

- Чому ти мені цього не розповів раніше? – Я не збиралась так легко здаватись.

- Не було нагоди, тай теми наших розмов аж ніяк не були дотичними до одруження.