Розділ 40

- Справді, рідкісна краса. – Відповів Керн на слова Зеліна.

Сам же Зелін з такою хіттю в очах дивився на Каллісто, що я ледве стримував себе від того, щоб не зацідити йому в обличчя з усією силою. Раптом заграли сурми – оповіщення про те, що королева з’явилась. Я змусив себе поглянути в її бік, щоб хоч якось втамувати приплив ревнощів. А що це були саме вони, я не сумнівався. Сама ж королева вже зайняла місце на троні. Її золота корона, яка обрамляла пишне чорне волосся, сліпила так, що іноді доводилось примружувати очі. Саме ж обличчя було вже не молоде, але й не зовсім старе, лиш де-не-де проглядалися зморшки. Але що вразило насправді, то це те, як вона була вдягнута. Я, навіть, сказав би роздягнута. Клапті золотої тканини прикривали тільки деякі ділянки тіла, виставляючи на показ білу шкіру, яка радше викликала відразу, ніж захоплення. Та схоже Ліен це абсолютно не бентежило, вона сиділа і насолоджувалась реакціями людей. Я відвів погляд від неї, бридко дивитися. Натомість почав шукати очима Каллісто, але в залі було стільки людей, що це було майже нереально. Хотів був уже йти прогулятися, може б так натрапив на дівчину, як переді мною з’явився хлопець, вдягнутий у форму персональної прислуги королеви.

- Лорде Дрей, вас бажає бачити королева.

- Гаразд.

Кивнувши на прощання лордам, біля яких досі стояв, рушив за слугою. Пробиратися крізь натовп було ще тим завданням, але ось вже й трон.

- Королево, – я вклонився, – ви бажали мене бачити.  

- Бажала, – Ліен ледь схилила голову в бік, – я повинна в обличчя знати всіх наближених до мене людей. Особливо таких красивих як ви. – Вона відверто фліртувала, проходячись поглядом по мені. Це було гидко. – Шкода, що ви вже заручені. Ви вже бачилися зі своєю нареченою?

- Ще ні, ваша величносте.

- Неймовірна красуня, скажу я вам. – Вона, що, вже бачилася з Каллісто? – А, ось і вона.

- Королево, – почулось за кілька кроків від мене.

- Леді Келлі, а ми тільки-но говорили про вас. – Солодко промовила Ліен.

- Надіюсь, це було щось хороше.

- Звичайно, – Ліен повернула голову до мене і усміхнулась. – До речі, познайомтесь з вашим нареченим.

Я повернувся обличчям до Каллісто.

- Леді Келлі, – вклонився, – радий знайомству.

- Лорде Дрей, – Каллісто схилила голову в реверансі, – я теж безмежно рада нашій зустрічі.

- Ну що ж, не буду вас більше затримувати. Веселіться, знайомтесь, цілуйтесь. – На останньому слові Ліен багатозначно усміхнулась.

- Як накажете, ваша величносте.

Сказавши останні слова, я подав лікоть Каллісто, вона схопилась своєю рукою за нього і ми рушили в сторону танцювального майданчика. Якраз оголосили про вальс. Зайнявши місце по центрі, я однією рукою обхопив талію дівчини, а в другу вклав її руку. Вона ж у свою чергу поклала вільну руку мені на плече. Залунали перші ноти мелодії, а за ними пішли перші кроки танцю. Перші хвилини ніхто з нас не зронив ні слова, але я не збирався робити це й надалі.

- Каллісто, – промовив настільки тихо, щоб почула тільки вона, – поглянь на мене. Ми повинні вдавати щасливих наречених, а те, що ти дивишся в сторону, аж ніяк не сприяє тому, щоб всі думали про нас так, як ми цього прагнемо.

Дівчина повернула голову і підняла свій погляд на мене. Я вже пожалів, що сказав їй це зробити. З моєї голови вилетіли всі думки, включно з тими, які хотів висловити. А Каллісто продовжувала дивитись й усміхатись, не підозрюючи який ефект це створює. Не зчувся, як і танець завершився. Так і стояв би, якби не противний голос Зеліна, який матеріалізувався нізвідки.

- Лорде Дрей, чи не познайомите ви мене з вашою прекрасною партнеркою?

- Звісно, – мовив усміхаючись, стримуючи скреготіння зубами. –Знайомтесь, це лорд Зелін, а це, – притягнув Каллісто до себе й обійняв її за талію, – моя наречена, леді Келлі.

- Радий знайомству, леді Келлі, – в очах Зеліна промайнуло легке здивування, але вже в наступну мить його замінило зухвальство. – Дозвольте поцілувати вашу руку.

Що це він щойно сказав?!

- Не думаю, що мій наречений схвалить це. – Почувся голос Каллісто. – Тай ми маємо вже йти, чи не так? – Дівчина повернула голову, даючи зрозуміти, що це запитання було озвучене для мене.

- Леді Келлі права, в нас ще є справи. – Я зухвало усміхнувся Зелінові. – Тож, пробачте нас, змушені покинути розмову з вами.

Не чекаючи відповіді, я взяв Каллісто за руку й попрямував з нею до виходу із зали.