Розділ 32

- Коли Ліен доручала вбити когось, чи краще сказати наказувала, то це виконувала я. Але перед тим як здійснити будь-яке вбивство потрібно зібрати інформацію про ту людину: де вона живе, чим харчується, хто її охороняє й багато іншого. І залежно від цієї інформації обиралось, яким саме буде вбивство. Я робила це все – збирала інформацію. Та враховуючи те, що всі люди, котрих я мала вбити, були якимось чином причетні до повстанців, мені було недостатньо попередньо зібраної інформації. Я дізнавалась про те, як вони ставилися до людей, яку роль виконували у повстанському русі і якими людьми вони є насправді. Ліен я ненавиділа завжди й не хотіла бути її персональним катом. Тому сама вирішувала, кого вбиватиму, а кому забезпечу втечу й інсценізацію смерті. Тож, коли людина насправді була ні в чому невинна, а просто заважала королеві, то я її про це попереджала і пропонувала вибір: втеча зараз чи загибель пізніше. – Криво усміхнулась. – Всі погоджувалися на перший варіант. З усіх людей, котрі мали б бути давно мертвими, реально такими є лише троє. І ті покидьки таки заслужили на це. Вони знущалися над своєю прислугою, били людей до крові. І хоча вони й належали до повстанців, їхні дії були неприйнятними для мене. Їм я не пропонувала вибору, їх я вбивала одразу. Зокрема славнозвісного лорда Брейкула. – Поглянула на Ейдена й усміхнулася. – Не така вже й небезпечна Чорна Асасинка, як здається з першого погляду.

- Ні, ти небезпечна. – Промовив Ейден. – Небезпечна для Ліен. Те, що ти робиш як Чорна Асасинка, зробила б справжня королева. Ти керуєшся власним розумом і робиш те, що ти вважаєш за правильне. Ліен не знає про твоє існування як спадкоємиці престолу, поки що. Та коли вона дізнається про це й про все інше, їй знадобляться неабиякі зусилля, щоб стримати емоції в собі. – Хлопець весело заусміхався. – Хотів би я це побачити.  

Уявивши скривлене обличчя Ліен, я теж заусміхалася.

- Ейдене, - мовила, зробивши обличчя серйозним. -  Дякую, що поділився зі мною своєю історією.

- Це лише вершина айсбергу, в мене є ще багато цікавих історій з дому. Деякі з них можуть тебе здивувати.

- Та невже?

- Запевняю тебе.

- Ну я з радістю послухаю їх наступного разу, та зараз нам варто повертатися до табору.

- Як забажає моя королева. – Ейден театрально схилив голову в поклоні.

От дурник. Я встала і захопивши зброю, обернулась в сторону табору.

- Щодо того, що ти мені розповіла, то я про все знав.

Не зрозуміла.

- Про що ти знав?

- Про те, що ти не вбивала усіх тих людей.

- Але як?

- Все просто. Ці люди приходили до мого батька і розповідали йому про дивну поведінку Чорної Асасинки, яка не вбивала їх, а пропонувала вибір. Тато розповів мені про це і сказав дещо.

- Що саме? – обережно запитала.

- Вона донька своїх батьків.

- Хотіла б я поговорити з твоїм батьком. Розпитала б його про своїх кровних батьків: якими вони були; що любили.

- Я був занадто малим, щоб запам’ятати про них якісь конкретні речі. Але деякі моменти відклалися в голові: як вони гралися зі мною; пригощали цукерками. Вони були чудовими людьми. – Ейден ступив крок до мене. – Але одне я знаю точно, найбільше у світі твої батьки любили тебе, Каллісто. І тільки тебе.

Я відчула, як волога почала збиратися в куточках очей. Щоб Ейден не побачив цього, швидко розвернулась і попрямувала до спуску, який вів до табору. З моєї сторони було неввічливо отак піти, нічого не відповівши на його останні слова. Та зараз мені потрібно було побути на самоті зі своїми думками.