Розділ 30

Наступного ранку, поснідавши, вирушила до Ейдена. Весь час, що проводила у товаристві Селії, з Ейденом не пересікалася. Та все ж вирішила поводитися, ніби це не так.

- Доброго ранку, Ейдене.

Він стояв над столом і щось прискіпливо розглядав.

- Доброго, - відповів, не підводячи своєї голови, - як успіхи з лордами?

- З дня на день повинне прийти повідомлення про їхню смерть.

- Добре.

Запала мовчанка.

- Щось ще?

- Я закінчила своє навчання у Селії, і вона сказала, що ти повинен навчити мене танцювати.

Після цих слів Ейден все ж таки підвів голову. А на його обличчю застигла усмішка.

- Ах, так, як я міг забути про це. Тоді, через годину зустрічаємося на тому самому місці, де ми тренувалися.

- Добре.

Вирішила одразу направитися до того місця. Захопила з собою меча, щоб повправлятися ним, поки чекатиму Ейдена. Піднявшись на галявину, глибоко вдихнула і почала рухатися у танці. Це був танець смерті. Кожен порух мечем у руці, кожен крок, кожне обертання. Все в цілості становило смертельний танець для мого ворога. І я насолоджувалася цим.

Час збігав швидко, й коли я зупинилась на мить передихнути, то помітила Ейдена. Він стояв під кроною дерева, обпераючись об стовбур, і усміхався.

- Довго ти там стоїш? – кинула до нього.

- Достатньо, щоб знудитися, і недостатньо, щоб надивитись.

- Хм, то може почнемо уроки танцю? – Сказала, стараючись не звертати уваги на те, що тільки-но почула.

Ейден нічого не відповів, але, відштовхнувшись від дерева, направився до мене. Став переді мною і простягнув руку.

- Дозвольте запросити вас на танець, міледі.

- А якщо не дозволю?

- Тоді ви раните моє серце.

- Не дуже переконливо. – Мовила з усмішкою, але все таки вклала свою руку в його.

- Поклади друку руку на моє плече.

Я зробила те, що він сказав. А в наступну мить Ейден притягнув мене до себе, поклавши руку на мою талію. Я з тихим зойком від несподіванки притулилась до його міцних грудей. Підняла голову і зустрілася з поглядом медових очей, в котрих грали бісики. Струснувши головою, трохи відхилилась, щоб зайняти пристойну відстань між нами.

- І що далі?

Намагалась це вимовити як найспокійнішим тоном.

- А далі, будемо танцювати, принцесо.

І зробив крок вперед, я – назад.

- Просто повторюй за мною і намагайся дивитися на мене, а не на ноги. Зрозуміло?

- Ага, так.

Ми почали рухатися. Спочатку, я ніяк не могла відірвати погляд від ніг, та пам’ятаючи про пораду Ейдена, все ж таки підвела очі до обличчя свого партнера. Іноді, наступала на пальці. Кілька разів ледь не впала. Та з кожним наступним рухом ставало все краще і краще. Може я таки зовсім не безнадійна в танцях?

Через кілька годин Ейден зупинився.

- Варто відпочити. Знесилення аж ніяк не допоможе нам у вивченні нових рухів.

- Гаразд.

І ми сіли на землю, важко дихаючи. Це був чудовий момент, щоб отримати більше інформації про хлопця, який сидів поруч.

- Ейдене, я від Селії дещо дізналася.

- І що саме?

- Те, що ти являєшся лордом Затоки. Це правда?

- Правда.

- Тоді, виходить, що твій батько… - Я не встигла завершити речення.

- Був лордом Затоки. Я хотів тобі розповісти про це, та не випадало вдалого моменту.

- Ти можеш зробити це зараз.

Ейден поглянув на мене, а тоді почав розповідь.