Розділ 27

Наступного ранку я вирушила до маєтку Клану, перед тим давши відповідні настанови Чейну та Мелії.

Драян зрадів, побачивши мене. Я передала йому прохання повстанців. Він сказав, що особисто займеться пошуком інформації і залучить до цього найкращих людей. Щодо повідомлень від королеви, то їх не надходило. Тому, я повернулася до табору. Кожного дня ми зустрічалися з Ейденом, на тій галявині, і тренувалися. Він навчав тих технік бою, яких навчився, будучи в інших краях. Я, в свою чергу, ділилися своїми знаннями. Наші розмови обмежувалися суто професійними темами і не заходили далі. Хоча, іноді, мені хотілося дізнатися про нього більше. Дізнатися, де він був, що робив до того моменту, як повернувся до батька. Та я не наважувалася питати. Можливо, думала, що він як і я, не захоче ділитися минулим з ледь знайомою людиною. Та все ж, з кожним днем, з кожним його жартом, з кожним його бісячим звертанням до мене, я почувалася щасливою. Так, ніби знайшла те, що давно шукала. І була готова була показати ту частинку себе, яку не показувала нікому досі. Саме тому, через місяць від того часу, як ми почали спільні тренування, я зважилася піти далі.

- Ейдене, я хочу з тобою поговорити. – Це питання злетіло з моїх вуст, якраз в той момент, коли ми вже збиралися йти назад до табору.

- Гаразд, - почулося у відповідь. – Якщо це стосується наших планів, то сьогодні…

Він не встиг закінчити, коли я його перервала.

- Ні, це не стосується планів. Це дещо інше, дещо особисте.

Якщо й Ейден був здивований моїми словами, то ніяк цього не показав. Він тільки поклав зброю на землю і сам сів, демонструючи таким чином, що готовий слухати. Я сіла навпроти нього, та декілька хвилин просто мовчала, не наважуючись почати.

- Я починаю хвилюватися, принцесо. Щось сталося? Мої люди якось образили тебе?

Його звертання вивело мене з ступору.

- Я не пам’ятаю своїх батьків. І, на жаль, вже ніколи не зможу побачити і поговорити з ними. Проте, в мене є Драян, який став для мене батьком, про якого можна тільки мріяти. І я нікому не дозволю завдати йому шкоди. – Зупинилась на мить, щоб продовжити далі. – А також, в мене була Мея, дружина Драяна. Добра, лагідна, любляча жінка, яка робила все, щоб бути гарною матір’ю для мене. Та, хвороба забрала її, коли мені було десять. Тож, залишились тільки ми з Драяном. Лише він знав моє ім’я; лише він знав правду про мене, яку я сама про себе не знала; лише він знав, хто мої справжні батьки, поки я шукала будь-яку інформацію про них. – Я підвела голову і поглянула на Ейдена. Його обличчя було серйозним, та очі, які дивилися на мене, були сповнені ніжністю. – Та зараз, я знайшла, чи краще сказати: мене знайшов, один хлопець, котрий знає моє ім’я; котрий знає правду про мене; котрий знає, хто мої батьки. Тому, я хотіла б, що цей хлопець став для мене другом.

Після цих слів я замовкнула. І завмерла в очікуванні відповіді. Пройшла хвилина, дві.

- Ейдене? – Тихо проказала.

- Кхм, вибач, просто не був готовий саме до цих слів. Але дякую тобі за твою довіру мені. Я ціную це. – Ейден перехопив мій погляд. – І, я згоден бути твоїм другом. І не тільки ним. – Його погляд ковзнув по моєму обличчю. Мої щоки враз спалахнули. Я підхопилася на ноги, і обернулась в сторону лісу, намагаючись приховати рум’янець.

- Кхм, кхм, думаю, нам вже треба повертатися до табору, поки повністю не стемніло.

На сьогодні з мене вистачить відвертих розмов.

- Як забажаєте, ваше величносте. – В його словах вчувалась веселість.

Не обертаючись і не чекаючи на Ейдена, рушила до табору. Рум’янець не сходив з мого обличчя весь шлях, аж до намету, до якого я заскочила, прямо таки заскочила, швидко попрощавшись.