Розділ 24

Змінивши таки свій одяг на більш зручний, я рушила до виходу з намету. За кілька метрів від нього стояв Ейден і якась дівчина. Вони про щось говорили. Я не хотіла їм заважати, тому вирішила сама піти по вечерю. Йдучи поміж наметами, я помічала зацікавлені погляди. Багато поглядів. Якщо чесно, мені це вже почало набридати. Тож, взявши їжу, я рушила до тренувального поля. Там не було нікого, тож можна було спокійно повечеряти і подумати.

- Чорна Асасинка вирішила зразу після вечері піти тренуватися? – почувся ззаду веселий голос. Чейн.

- А чому б і ні? Хочеш приєднатися?

- Із задоволенням, - і широка усмішка з’явилась на обличчі Чейна.

Ми попрямували до стійок із зброєю. Обрали собі по невеликому мечу і рушили до одного з багатьох майданчиків, на яких проводили поєдинки.

- Хто перший торкнеться своєю головою землі, той програв, - мовила я до свого опонента.

- Згода.

Після цих слів, ми розпочали боротьбу. Кожне зіткнення мечів супроводжувалося гучним дзенькотом. Кожен рух був швидким і точним. Пройшло хвилин десять, але ніхто з нас ще не був на землі. Потрібно це виправити.

Я почала рухатися з нереальною швидкістю, завдаючи гострих і точних ударів. Чейн почав відступати. Я усміхнулась. Ще кілька різких рухів й Чейнів меч вже лежав за кілька метрів від свого власника. Скориставшись кілька секундною паузою, я кинулась до Чейна і завалила його на землю.

- Перемога за мною, - весело мовила  я.

І тут почулися схвальні вигуки і оплески. Я здивовано підвела голову і побачила як не весь табір, то точно його добру половину, яка стояла на краю тренувального поля і дивилася в нашу сторону. Бляха. Тільки не кажіть, що вони весь час спостерігали за поєдинком. Як мені тепер спокійно дістатися свого намету?

- З тобою усе добре?

- Тттак, мені терміново потрібно до намету. Дякую за поєдинок і до завтра.

Я різко піднялася на рівні ноги і попрямувала в ту сторону, де, як на мій погляд, було менше людей. Я швидко просувалася поміж повстанцями, намагаючись не зациклюватися на тому, що вони говорять. Через декілька хвилин я вже була у наметі, важко віддихуючись. Не знімаючи з себе одягу, я завалилась на ліжко. Кілька хвилин і сон здолав мене.

Ранок наступного дня видався набагато кращим, ніж вечір вчорашнього. До мого намету зайшла дівчина-асасинка, яку прислав Драян. Вона привезла мій одяг. Я подякувала їй, і відправила до Чейна з наказом, щоб через десять хвилин вони були біля намету Ейдена, де мало відбутися зібрання.

А тим часом, я одягнула чорні штани, білу сорочку і чорний корсет, який не один раз рятував моє життя від ножових ударів. Заплела косу і рушила на зібрання, не забувши прихопити з собою кинджал.

Біля входу до Ейденового намету вже стояли Чейн і дівчина.

- Як тебе звати? – звернулась я до дівчини.

- Мелія.

- Добре, Мелія. Думаю, Дрейн пояснив тобі що й до чого.

- Так.

- В плюс до того, зазначу, що ви з Чейном повинні виконувати тільки мої накази і нікого іншого. Нікого іншого. Зрозуміло?

- Так, Чорна Асасинко.

- От і добре. А зараз ходімо. Послухаємо, що повість нам очільник повстанців.

Після цих слів, я рушила прямо до входу. Зайшовши в середину, до нас повернулися кілька голів і здивовано вирячили свої очі. Я обвела поглядом їх всіх, при цьому зауваживши ту саму дівчину, з якою вчора говорив Ейден. Вона дивилась на мене зверхньо, із ледь прихованою відразою. Сам же Ейден стояв біля столу, на якому була розгорнута велика карта, і ледь усміхаючись дивився на нас. На мене.