Розділ 23

Провівши Драяна до узлісся і попрощавшись  з ним, я вернула назад, до табору. Мені та Чейну виділили окремі намети. Його був поблизу тренувального поля, а мій знаходився недалеко від Ейденового, що не могло бути простою випадковістю. Напевне, хоче, таким чином, контролювати кожен мій крок. Хм, ну нехай щастить йому з цим. Подивимось, хто переможе в цій грі.

Ззовні намет був середнього розміру, але всередині простір ніби розширювався. Тут вмістилося і ліжко, і стіл з двома стільцями, і умивальник, і, навіть, невелика шафа для одягу. Просто й невибагливо. Майже так само, як в моїй кімнаті. У маєтку.

Ноги самі собою повели мене до шафи, де я могла скинути з себе одяг і вдягти звичайні легкі штани та сорочку, яку мені підшукали тут. Інший мій одяг та зброю мені привезе той чи та, кого Драян вирішить прислати сюди. Я вже зняла себе верхню частину одягу, як раптом ззаду пролунав голос.

- Не хочеш повечеряти?

- Чорт, Ейдене, тебе не вчили спочатку повідомляти про свій прихід?

- А щоб змінилося, якщо б я повідомив? - В його голосі вчувалися веселі нотки.

- Ну, принаймні, я б зараз не стояла до тебе оголеною спиною і не прикривалась би одягом.

- Не бачу в цьому нічого страшного. До того ж, я бачив за своє життя стільки голизни, що вже, майже, звик до неї.

Та він що знущається.

- Мені байдуже скільки ти там чого бачив. Я не хочу слухати про твої подвиги серед жіноцтва. А тому, попрошу, покинути намет і дати мені переодягнутися.

- Що? Які ще подвиги? – Я не могла бачити його обличчя, але в голосі було здивування. – Я мав на увазі, що на тренуваннях і в збройних сутичках часто є поранені, і, щоб обробити їхні рани, вони мають зняти свій одяг. А так як я, безпосередньо беру участь в усьому цьому, тому й бачу дуже багато голих тіл. Як ти взагалі дійшла до такої думки?

Прекрасно, тепер я ще більше почуваюсь ніяково. І хто мене тягнув за язика.

- Ну…, просто…, - чорт, і що я маю сказати. Що з його зовнішністю та привабливістю він може мати будь-яку жінку, яку тільки захоче, і тому я зробила такі висновки щодо його висловлювання? Дзуськи я таке йому скажу. – Ейдене, вийди з намету. Мені потрібно переодягнутися.

- А щодо вечері?

От же ж впертий віслюк.

- Почекай назовні.

- Добре, добре, тільки давай швидше, а то всі розберуть їжу, і нам нічого не залишиться.

- Зважаючи на те, що ти очільник, то тобі точно вечеря забезпечена.

- Якраз і перевіримо.

Після цих слів я почула шелестіння тканини на вході в намет, що означало: Ейден, нарешті, вийшов звідси. Як він взагалі примудрився так безшумно та тихо потрапити сюди. Я ж мала почути хоч щось. А в результаті: не почула нічого.

Цікаво, чого це Ейден вирішив сам навідатись до мене? Він же міг прислати будь-кого. Може, не хоче, щоб хтось дізнався про мою справжню особистість. Бо якщо хтось таки взнає, то може донести Ліен, а вона не має знати, що на світі є законна спадкоємиця корони. Поки що не має знати.