Розділ 19

Після того, як ми з Драяном обговорили деякі деталі, зокрема те, що представники Клану мають прибути до повстанців і повідомити їм рішення, я з відчуттям виконаного завдання попрямувала до тренувального майданчика.

Там була кілька асасинів, серед яких я таки побачила знайоме обличчя.

- Гей, Чейне, підійди сюди.

Чейн є одним з найкращих бійців і одним з тих, з ким я могла нормально  спілкуватися. Інші просто уникали мене.

- Чейн до ваших послуг, Чорна Асасинко, - і він злегка вклонився, широко посміхаючись при цьому.

- Бачу, ти не можеш обійтися без своїх жартів, - мовила я, але при цьому сама посміхалася.

- Звичайно, що ні. Це моя невід’ємна частина. – При цьому, хлопець стукнув себе кулаком у груди.

- Не сумніваюсь. Проте сьогодні ти маєш допомогти мені у тренуванні.

- Як саме?

- Кидатимеш кинджал, цілячись мені в голову, а я намагатимусь його зловити.

- Перепрошую, що я маю робити? – Очі Чейна округлилися до розміру монети.

- Ти почув з першого разу.

- Так, почув, але не зрозумів, чи це був жарт чи ти це серйозно.

- Цілком серйозно. Тому, бери кинджал і починаємо.

- Чекай, чекай, може для початку потренуємося з менш гострим предметом, щоб уникнути непотрібних, кхм, травм.

А й справді. Щось це я погарячкувала, треба відточити рухи для початку.

- Добре, візьми предмет, який би був найбільш близьким за вагою та  довжиною до кинджала.

- Ну так вже набагато краще. За мить буду.

І, справді, через хвилину Чейн вже примчав назад, тримаючи в руках якусь залізячку. Де він її віднайшов, я, навіть, не питала.

Тож, ми почали тренування. Я стояла навпроти Чейна, десь метрів сім було між нами. Він кидав ту залізну штуку, а я, в свою чергу, намагалась її зловити перед тим, як вона вріжеться в мою голову. Перші спроби були, м’яко кажучи, невдалі. Досить очікувано. Проте, з кожною новою спробою, виходило все краще й краще. До кінця дня я вже впевнено ловила залізячку на різній відстані. Це тішило.

- Думаю, можна переходити до кинджалів, - звернулась до свого опонента по тренуванню.

- Пропоную продовжити завтра. Сьогодні ти вже достатньо попрацювала. Тим більше, тіло має відпочити після цілого дня тренувань.

Чейн має рацію. Виснаження мені не потрібне.

- Добре, тоді завтра з самого ранку зустрічаємось на цьому ж місці.

- Так, мем.

Після цих слів, хлопець розвернувся і побіг в сторону конюшень. Там він зупинився перед якоюсь дівчиною. А в наступну мить притягнув її до себе у палкому поцілунку. Я відвернулась геть. Відчула, як мої щоки наливаються рум’янцем. Треба залишити цих двох наодинці. Тепер було зрозуміло, чому Чейн протягом усього тренування поглядав у сторону конюшень. Його чекала дівчина. Не те, щоб мене це дуже здивувало, просто я забувала, що в інших є своє особисте життя, а не тільки тренування і виконання завдань. А саме таким було моє особисте життя, а якщо точніше, то його взагалі в мене не було. Весь свій вільний час я проводила або на тренувальному майданчику, або була на виконанні завдань. Іноді, могла посидіти в кімнаті, читаючи якусь книгу. Останнє приносило мені найбільше задоволення, але його в мене було не так уже й багато.

Прямуючи до  кімнати, я враз вражено усвідомила про що або радше про кого я подумала в той момент, коли Чейн, кхм, приголубив свою дівчину. В ту секунду я згадала Ейдена. Ейдена, чорт забирай. Як він взагалі міг прийти мені на думку. Вистачало того, що він у мою кімнату без дозволу пробрався, а тут ще й в мої думки хоче залізти. За що мені таке покарання?