Розділ 18

Всю ніч я роздумувала над тим, як саме переконати Драяна. Та це було не основною темою для безсонної ночі. Я весь час поверталася до того, ким я є. А й справді, ким же я є тепер? Чорною Асинкою, яку бояться? Чи принцесою, про яку ніхто й не здогадується? Я не знала. Принаймні, сьогодні.

Тільки почало світати, а я вже була на ногах. Мені хотілося як найшвидше вирішити питання співпраці з повстанцями. Тож, прямуючи до Драяна, я знову й знову прокручувала у голові те, що збиралася озвучити. Кімната зустріла мене ароматним запахом свіжозвареної кави. Ммм, обожнюю цей запах. Саме запах, не напій. Сама кава була мені занадто гіркою, тож я віддавала перевагу зеленому чаю. Драян сидів на одному з крісел і читав якусь книгу. Підвівши очі на мене, його обличчя видало здивування.

- Каллісто, щось сталося?

- Ні, тобто, так, - я затнулася, - одним словом, нам потрібно поговорити.

- Про твоїх батьків?

- Ні, ну тобто, про них також треба, але зараз є дещо нагальніше.

От не люблю я бути невиспаною. Навіть, думку нормально не можу сформулювати.

- Ну це вже цікаво, - Драян згорнув книжку і поклав її біля себе. – Сідай, кажи, що такого нагального в тебе з’явилось.

Я сіла. Склала руки в замок і поглянула на Драяна.

- Нам потрібно приєднатися до повстанців. – Драян вже був відкрив рота, але я його зупинила. -  Перед тим, як ти почнеш заперечувати, дозволь пояснити чому. – Він на це лиш кивнув головою. – Отож, Клану потрібно погодитися на співпрацю з повстанцями, тому що це буде вигідно для самого ж Клану. Сам подумай, відколи королева Ліен сіла на трон, асасини не можуть і кроку ступити без її на те відома. До того ж, вона використовує нас як своїх власних катів. Не думаю, що асасинам подобається танцювати під чужу дудку. Але вони змушені це робити, адже бояться та хвилюються за свої сім’ї. А якщо ми хочемо бути вільними від цього, то нам потрібно виступити проти цієї системи. Виступити проти Ліен. І коли ми наважимось на цей крок, то станемо вільними у своїх діях так само, як це було до її правління. Вільні – це вже буде не забутим спогадом, це буде реальністю.

Я проговорила все це на одному подиху, і тепер вичікувально дивилась на Драяна.

- А ти хочеш приєднатися до цього повстання? – Питання мене заскочило зненацька.

- Заради Клану я готова приєднатися.

- Ні, Каллісто, я питаю, чи ти цього хочеш? Чи ти прагнеш виступити проти Ліен?

Я опустила голову. Та не тому, що я не знала відповіді, а тому, що боялася, що вона може не сподобатися Драяну.

- Так, я цього хочу. Дуже хочу. Насправді, я цього хотіла вже дуже давно, просто не могла зізнатися сама собі. Мені остогидло дивитися на народ, який страждає. Мені остогидло виконувати брудні накази. Мені остогидло це все. Тому, так, я хочу виступити проти Ліен. І якщо Клан не захоче зробити так само, то я сама піду і приєднаюся до повстанців.

Я це сказала. Мусила сказати.

- Якщо ти цього хочеш, то я підтримую тебе.

- Що? – Я здивовано підвела погляд. Як він так швидко міг погодитись.

- Знаєш чому я відмовляв у співпраці усі ті рази? – Я заперечно похитала головою. – Тому що я не хотів ризикувати тобою, твоєю безпекою. Ти не звичайна асасинка, ти, навіть, не звичайна людина. Тому, я аж ніяк не хотів піддавати тебе такій небезпеці. Але тепер: я згоден на все. Я згоден, бо ти хочеш цього, ти сама так вирішила. А я не збираюся зупиняти тебе чи перешкоджати тобі.

- Драяне, я, навіть, не знаю що й казати.

- Нічого й не потрібно. Я все розумію й без слів. Ти ж моя донька.

Донька. Донька. Донька. Це одне слово раз за разом проносилось у моїй голові. Я вкотре переконалась, наскільки сильно Драян любить мене. А я люблю його.

- Дякую, тату.