Розділ 15

Вітальня розташовувалась на першому поверсі і займала, майже, все західне крило маєтку. Зазвичай, тут проводилися зібрання, наради, а також приймали гостей. Проте, гості не часто до нас навідувались.

Першим до вітальні зайшов Драян.

- Драяне, мої шанування! – Почула я звертання, не встигши, навіть, переступити поріг. – Ми вже зачекалися на тебе, чи не так? – У відповідь пролунали схвальні вигуки.

Драян нічого не відповів і попрямував до м’якого крісла, що стояло в центрі перед каміном. Я рушила за ним і стала справа від крісла. З цього місця я, нарешті, змогла побачити, хто саме зачекався на очільника Клану Асасинів. Їх було троє. Вони розташувалися на диванчику, який був прямо навпроти Драяна. Я одразу визначила, хто з них хто. Двоє стояли позаду, обличчя прикриті, по боках мечі. Охоронці. Нічого цікавого. Тож, я перевела свій погляд на того, хто сидів на диванчику. Тут, навіть, краще сказати, що розвалився на диванчику, ніби він перебував не в самому серці Клану Асасинів, а в себе вдома.

Так як обличчя цього чоловіка не було прикритим якоюсь тканиною, я змогла його як слід роздивитися. Я здивовано зауважила, що цей чоловік був юнаком років від двадцяти до двадцяти п’яти, а не, як я уявляла, старшим чоловіком. Риси його обличчя були гостро виражені. Прямий ніс, вольове підборіддя і очі. Очі, котрі заворожували своєю проникливістю та таємничістю. Ці очі я вже десь бачила. І голос, голос теж був доволі знайомим.

- Драяне, не представиш нам свою супутницю? – мовив юнак і нахилив голову в мою сторону. Його чорне, як смола, волосся злегка колихнулося.

- Якщо тебе це так цікавить, тоді звісно. Це Чорна Асасинка, спадкоємиця Клану Асасинів. – У голосі Драяна вловлювалася гордість.

- Он воно як. Та сама Чорна Асасинка, та й ще в додаток до цього, спадкоємиця такого могутнього Клану. Тепер тих, хто схоче вбити її, стане ще більше чи не так?

- Не хвилюйтесь. Кожного, хто тільки зважиться на це, чекатиме одне – смерть. – Відрізала я цьому гостю.

- Не сумніваюсь, - мовив юнак і поглянув прямо мені в очі. Від цього погляду я відчула себе беззахисною. Як таке взагалі можливо. Це зі мною відбулось вперше.

- Ну то про що ти хотів поговорити, Ейдене? – пролунало збоку від мене.

Ейден. То он як його звати. Цікаве ім’я.

- Про те саме, що й завжди. – Перевів погляд Ейден до Драяна. – Я пропоную тобі співпрацю, вигода з якої буде як тобі, так і мені.

- Я вже тобі говорив, що не братиму участі в цьому. І моє рішення залишається незмінним. Ми й так втратили достатньо людей, я не хочу ризикувати рештою. Тому, я не пристаю і не пристану на твою пропозицію. – Драян підхопився з крісла. – Якщо це все, що ти хотів обговорити, тоді я піду.

Драян рушив до виходу, я пішла за ним.

- Поки що твоє рішення залишається незмінним. – Почувся спокійний голос з-за спини. – Ніколи не знаєш, що може статися завтра.

Драян на мить зупинився, а тоді знову надав ходу.

- Мої люди супроводять вас до виходу.

- В цьому немає потреби, - почула я, коли двері вже  почали зачинятися.

Ми з Драяном простували коридором.

- Каллісто, можеш йти відпочивати до своєї кімнати. Поговоримо пізніше. Мені потрібно переговорити з деякими асасинами.

- Так, звичайно.

В голосі Драяна вчувався гнів. Напевне, цей Ейден його розізлив. Треба дати час, щоб охолонути. По собі знаю. Тож, я попрямувала до кімнати, а Драян вирушив до східного крила.

Зайшла в кімнату, там панували сутінки. Я сперлася спиною до дверей, заплющивши очі.

- Гарненька кімната. Доволі проста як для дівчини, але мені подобається. – Раптом пролунав голос із темряви.

Я різко розплющила очі, і обвела поглядом кімнату. У правому кутку, на кріслі, виднілась чорна постать. Що за…?