Розділ 14

- Що…що ти сказала?

- Я вже пробачила тобі. – Стиснула його руку. - Драяне – ти найважливіша людина у моєму житті, тому я просто не можу тобі не пробачити. Тим паче ти мені все пояснив.

- О, Каллісто, ходи сюди. – І Драян потягнув мене в міцні обійми. Я не сперечалась, адже мені також було приємно побути у обіймах рідної людини.

Ми просиділи так кілька хвилин.

- Драяне, а чому я не могла знайти ніякої інформації по прізвищу Рей? – Мій голос порушив тишину.

Драян випустив мене з обіймів.

- Наскільки я знаю, то Ліен наказала знищити будь-які згадки про короля і королеву. А крім цього, кожного, хто, навіть, пошепки згадає їхні імена, чекатиме страта.

Раптом пролунав різкий стук у двері. Драян вибачливо поглянув на мене, я легко усміхнулась.

- Заходьте, - мовив мій наставник.

До кабінету зайшов вартовий.

- Вартовий Нікс! Доповідаю, що ваші гості вже прибули і чекають зустрічі з вами.

- Які ще гості? – поглянула здивовано на Драяна.

- Ох, я зовсім забув про це. – Драян провів рукою по обличчю. – Скажи, нехай зачекають у вітальні, я скоро прийду.

Вартовий кивнув і вийшов з кабінету. Я знову повернула голову в сторону Драяна.

- То що це за гості?

- Кхм, як тобі сказати. Це люди, які виступають проти королеви Ліен. Вони хочуть підтримки у своїх діях від Клану Асасинів. Я вже відмовляв їм, але вони не здаються. Тож, сьогодні чергова зустріч, на якій їх чекатиме чергова відмова.

Почувши це, я зразу згадала незнайомця. Він також згадував про те, що хоче співпраці з Кланом. Якось дивно виходить. Збіг? Та раптом мої думки перервав голос.

- Каллісто, я б хотів, щоб ти була присутня на цій зустрічі.

- В ролі кого?

- В ролі моєї спадкоємиці. Спадкоємиці Клану Асасинів.

Моя щелепа відвисла, коли я це почула. Спадкоємиця? Я? Клану Асасинів?

- Ти це зараз серйозно?

- Цілком. Цього хочу я і цього хотіла б Мея. Але якщо ти не хочеш, то я не наполягатиму. Це має бути твоє рішення.

- Я згодна. Згодна бути твоєю спадкоємицею.

Відповідь якось дуже легко злетіла з моїх вуст. Але це й не дивно, я все своє життя провела у Клані, це був мій дім. Тому, бути його спадкоємицею – це честь для мене.

- Каллісто, ти остаточно вирішила?

- Так.

• Ну то в такому випадку, дозволь я тебе привітаю.

Не встигла я відповісти, як Драян вже душив мене в обіймах.

- Задушиш, - прохрипіла я, сміючись.

Драян наостанок цмокнув мене в щічку і відпустив. В його очах бриніли сльози. Це мене так зворушило, що я думала, що зараз теж заплачу.

- Так, нас чекають. Треба йти. – Мовила я, поки ми з Драяном не сіли в купочці рюмсати.

- Так, так. Йдемо. – Драян пройшовся рукою по обличчю і рушив до дверей, а я рушила за ним.