Розділ 13

Проснулась я десь по обіді. Потягнувшись, відчула на собі ковдру. Напевне, Драян заходив, поки я спала. Посміхнулась, але раптом згадала, що саме Драян приховав від мене, й усмішка зійшла з мого обличчя. Мені потрібно як найшвидше з ним поговорити, і краще це зробити сьогодні. Вставши з ліжка, підійшла до шафи, яка стояла недалеко біля ліжка. В ній ще мав залишитися якийсь чистий одяг. І він таки залишився. Я витягнула сорочку, кольору слонової кістки, чорні штани, які тісно прилягали до мого тіла, і такого ж темного кольору корсет. Одягнувшись, я підійшла до дзеркала, щоб заплести волосся у косу. Закінчивши, рушила до дверей. Вже на самому виході, взяла із невеличкого столика один із моїх кинджалів, прикріпила його до стегна. Тепер все ідеально. Я завжди носила зброю із собою, навіть, у маєтку. Ніколи не знаєш, коли може з’явитися яка-небудь, хм,  проблема.

Простуючи коридором, я роздумувала над тим, чи пробачу Драянові те, що він не розповів мені. І чим більше я над цим роздумувала, тим більше я усвідомлювала, що пробачу. Драян мені як батько, і, якщо він приховував від мене таку інформацію, то значить у нього були на те дуже вагомі причини. Та все ж, моє остаточне рішення залежитиме від того, що він мені розкаже.

Ось я вже стою перед кабінетом Драяна. Ось я стукаю в двері. Ось я заходжу. Драян, побачивши мене, різко підхоплюється.

- Каллісто, я…, - затнувся мій наставник.

- Я прийшла поговорити і вияснити все. Від того, що ти мені розповісиш чи не розповісиш, залежатиме моє рішення щодо того, чи пробачу я тобі чи ні.

- Каллісто, я готовий тобі розказати все, як є.

- Чудово, - я рушила до невеликого диванчика і впала на нього, -  слухаю.

Драян відійшов від столу і  сів навпроти  мене.

- Кхм, почну з того, що, коли я знайшов перед ворітьми маєтку невеликий згорток, в якому була дитина, була ти, я не знав, чия ця дитина, хто її сюди приніс і чому. Але я забрав цю дитину і почав піклуватися про неї, як про свою власну. Мея також була дуже рада тому, що ти з’явилась у нашому житті.

Згадка про Мею розворушила давно притлумлений біль втрати. Вона була дружиною Драяна, а мені…була матір’ю. Коли вона померла, мені було десять. Її здолала хвороба. Я багато плакала після того, як вона пішла з життя. Драяна втрата дружини також підкосила, та все ж, він знайшов сили повернутися до життя, до мене. Я дивувалась його силі волі і захоплювалася нею. Захоплювалася  Драяном і прагнула бути такою ж як і він.

- Пройшло кілька тижнів від того часу, коли я знайшов тебе. І от одного дня до маєтку приїхав мій давній знайомий і друг – Крейн. Він був наближеною особою до колишніх короля і королеви. Я дуже здивувався, побачивши його, адже всюди розійшлася звістка, що короля і королеву вбили, а весь їхній двір перерізали. Тож, я вважав, що Крейн теж вже на тому світі. Проте, я помилявся. Крейн стояв переді мною живий живісінький. Я запросив його до кабінету, де ми могли б спокійно поговорити. І знаєш, що він мені повів? Він спитав, чи не знаходив я чогось незвичайного за останні кілька тижнів. Я здивовано кліпнув, але сказав, що знайшов немовля і забрав його до себе. Крейн, почувши це, усміхнувся і видихнув. Його реакція здивувала мене, тож я спитав, в чому річ. І саме тоді, Крейн розповів мені, чиє це немовля і як воно опинилося біля воріт маєтку. Король і королева, передбачаючи загрозу, доручили Крейну врятувати їхню дитину й сховати її. Крейн виконав це прохання, він лишив немовля біля маєтку Клану Асасинів, а сам повернувся до палацу, щоб допомогти королю і королеві. Проте, було пізно. Коли він дістався замку, всі вже були мертві. Тож, Крейн мусив переховуватися, щоб його також не вбили , а заодно він мав захистити свого чотирирічного сина. Таким чином, він не мав змоги навідатися до Клану, але коли така можливість з’явилась, то він негайно прибув до маєтку. Коли Крейн повів мені це все, я не міг повірити його словам. Проте це було правдою. Крім цього, він мені сказав, як звати те немовля – Каллісто Рей. Почувши прізвище, я остаточно переконався у правдивості слів Крейна. Прізвище Рей належало королю та королеві, тому і їхній дитині також. – Драян замовкнув після цього.

Те, що я почула, було просто чимось нереальним, але це було реальністю, з якою я тепер житиму. Та все ж, мене хвилювало ще одна річ.

- Чому ж ти мені не розповів про це все раніше?

- Я не міг. Крейн сказав, що чим довше ти не знатимеш, тим безпечніше для тебе самої. Він взяв з мене обіцянку, що я триматиму цю інформацію в таємниці. Тож, я мусив приховувати. – Драян важко зітхнув. – Я стільки разів хотів розповісти тобі все, але не міг. Мея також хотіла, щоб ти знала правду. Але ми були зв’язані обіцянкою.

- Мея також знала?

- Так. Але повір, цим приховуванням ми не хотіли тобі нашкодити. Навпаки, ми хотіли тільки найкращого для тебе. – Драян підвівся і підійшов до мене. Присів біля мене, взявши мою руку. – Каллісто, пробач мені. Пробач, що приховував щось настільки важливе від тебе. Надіюсь, ти зможеш пробачити мені. Через деякий час.

Я накрила руку Драяна своєю долонею.

- Я вже пробачила.