Розділ 11

Мені почулося? Що він щойно сказав? Що моїми батьками є король і королева? Це якийсь жарт? Якщо так, то він абсолютно несмішний.

- Ти взагалі чуєш, що говориш? Це абсолютно неможливо. В колишніх короля і королеви не було дітей.

- А може в них була дитина, але про неї просто ніхто не знав, - так само легко відповів незнайомець.

- Якщо й так, то цією дитиною не можу бути я.

- Чому ти так думаєш?

- Ну бо…, - я затнулася, - просто не можу бути нею. І взагалі, звідки в тебе така інформація?

Після цього запитання постать в чорному заворушилася і ступила ближче до мене, ніби боялася, що хтось може почути його слова.

- Я дізнався про це якихось два місяці тому, коли повернувся до столиці. До свого батька. Коли він був уже за кілька кроків до смерті, то розповів мені одну таємницю, дуже важливу таємницю. Мій батько був наближеною особою до колишніх короля і королеви, й, коли Ліен прибула до замку, то вони доручили своєму близькому другу сховати і убезпечити свою новонароджену доньку. Цим близьким другом був мій батько. І саме він врятував тебе від смерті, залишивши немовля під воротами Клану Асасинів – місця, де тобі було б найбезпечніше. Крім цього, батько назвав мені ту, яку врятував – Чорна Асасинка. А її справжнє ім’я – Каллісто Рей, єдина донька короля Лео і королеви Блей. Тож, ти принцеса. А також, законна спадкоємиця престолу.

Те, що я почула, ніяк не хотіло вкластися в голові. Єдина дитина? Король і королева? Принцеса? Це звучало абсурдно. Я просто не могла в це повірити.

- Звідки мені знати, що ти кажеш правду?

- Якщо не віриш мені, то спитай про це Драяна.

- Що?

- Драян - очільник клану асасинів, твій наставник.

- Я знаю, хто він такий. – Різко обрубала незнайомця. – Але до чого тут Драян?

- Він також знає про тебе правду. І знає це вже досить давно.

Слова ехом відлунювали в моїй голові. Знає. Досить давно. Драян. Цього не може бути. Він би розповів мені. А якщо не розповів би? Ні, я мушу спитати про це в Драяна особисто. І більше не чекаючи ні секунди, я розвернулася і пішла до місця, яке все своє свідоме життя називала домом. З кожним кроком я все більше прискорювалася.

- Гей, ти куди? А як же твій кинджал? – з-за спини почувся голос.

- Залиш його собі, - тільки й спромоглася я мовити.

І після цього, я побігла. Бігла так швидко, що дерева з боків зливалися в одну суцільну смугу. Вітер розвівав волосся і сушив очі. Я не звертала увагу ні на що. Тільки й могла, що бігти.

Опинившись перед головними воротами, я голосно загупала в них рукою.

- Хто там? – почувся голос вартового.

- Негайно відчини ворота, - майже прокричала я.

Бідний вартовий, впізнавши в мені Чорну Асасинку, кинувся відчиняти замок. Тільки-но я почула характерне клацання, що пролунало з того боку воріт, то штовхнула їх, мало не прибивши ними вартового, і попрямувала до маєтку. Вікно в кабінеті Драяна світилося. Добре. Я швидко піднялась сходами і увірвалась до кабінету. Таки увірвалася, бо двері аж жалібно заскрипіли.

- Ти знав? – Мовила я холодним, як сталь, голосом до чоловіка, що здивовано кліпав очима, підвівшись з-за столу.