Розділ 6

- Не розумію, про що чи про кого ти говориш. – Відповіла я, вдаючи з себе дурненьку. Проте я не збиралася показувати, що його слова застали мене зненацька.

- Справді? Я так не думаю.

- Ну то сьогодні ти взагалі втратиш здатність хоч якось думати.

- Це погроза?

- Це факт.

Після цих слів я кинулася до незнайомця. Досить цих «душевних» розмов, пора закінчувати з цим. Я замахнулась кинджалом, цілячись просто в серце.
Та незнайомець так швидко ухилився від удару, що пасма мого волосся на мить сколихнулися. Секунда, і чоловік вже стояв в мене за спиною. Різко розвернувшись, я знову кинулась до нього. Але мене знову зустріла невдача. Чоловік легко ухилився від мого удару, і тепер стояв біля стіни, спершись на неї, і усміхався. Ця усмішка ще більше розізлила мене, і я кинула клинок прямо в його голову. Та тут сталося дещо неймовірне: незнайомець зловив кинджал просто на льоту. Його спритність та швидкість просто жахала і захоплювала. Далі сталося ще більш неймовірне, він запустив кинджал в мою сторону, але не цілячись в мене. Через мить клинок увігнався у столик біля вікна. Мої очі спалахнули люттю. Доведеться битися в рукопашну. Я знову метнулася до незнайомця. Той, в свою чергу, лиш ще більше заусміхався. Як же хотілося стерти цю самовдоволену усмішку з його обличчя. Я замахнулась кулаком, але він ухилився від удару. Я знову повторила  рух, і він знову ухилився.  Так тривало кілька хвилин, а потім він одним швидким рухом припечатав мене обличчям до стіни і заломив руки назад. Я була шокована. Він не намагався вбити мене, він просто уникав моїх ударів і чекав моменту, коли зможе знерухомити моє тіло. І, навіть, знерухомивши мене, він не використовував зброю, яка, я точно знала, знаходилася під його чорним плащем. Це було дуже і дуже дивно.

- Ну що, сонечко, ти трохи випустила пар чи ще хочеш погратися зі мною? – Теплий подих обпалив мені вухо. От же ж засранець. То він вважає це грою? Зараз я покажу йому гру.

Я закинула голову назад і почула здавлений стогін.

- А як тобі така гра? – Мовила я, подумки усміхаючись.

- Спритно, але не достатньо сильно, щоб вирубити мене.

- Знаю, але все одно було приємно це зробити.

- То сонечко любить завдавати болю і отримувати від цього задоволення? – Я знову відчула той теплий подих біля вуха.

- Тільки тоді, коли це такі покидьки як ти. – Різко відказала я. – І ніяке я тобі не сонечко.

- Яка люта. Але я розумію тебе. Сам був би не в захваті, якщо б мене припечатали до стіни.

- Ну тоді, відпусти, якщо розумієш.

- Не можу, бо ти знову почнеш кидатися на мене, а мені треба поговорити з тобою так, щоб при цьому з мене не стирчало руків’я твого кинджалу.

Його слова мене здивували. Поговорити? Про що мені з ним говорити? Чим далі, тим стає цікавіше.

- Про що саме ти хочеш поговорити?

- Про тебе.