Розділ 4

Потрапивши в будівлю, мене зустріла тишина. Я рушила в сторону центральної частини маєтку. Коридор, яким я простувала, потопав у пітьмі. Та тут з-за хмар з’явився місяць і його холодне сяйво легко пройшло крізь вікна, котрі витягувалися від підлоги до стелі. Місячне світло дозволило побачити картини, які висіли по праву сторону від мене. Ці витвори мистецтва були прекрасними. Пейзажі, люди, тварини – все здавалося якимось магічним у світлі нічного світила.  Я б з радістю затрималася тут, щоб вдосталь намилуватися цією красою. Та я продовжувала йти, тільки моя тінь торкалася стін. Нарешті я дісталася серця маєтку. Велика зала, до якої мене вивів східний коридор, була освітлена свічками. Жодного вартового не спостерігалося. Я б мала зрадіти цьому, але це мене, навпаки, насторожило. Не маючи часу задуматися над цим довше, я швидко піднялася сходами на другий поверх, де розміщувалися спальні. Тут також не було вартових. Кімната лорда знаходилася в кінці коридора. Я тихо, як тінь, почала просуватись в сторону опочивальні. За якусь мить, я притулилась до дверей, прислухаючись. За ними було тихо. Я витягнула кинджал і міцно взялася за його руків’я. Прочинала двері на кілька сантиметрів і прошмигнула всередину. Я опинилась у вітальні. Обвівши поглядом приміщення, побачила тьмяне світло, котре линуло із кімнати ліворуч. Дивно, в таку годину лорд мав би вже спати. Я тихо підступилась до кімнати, з якої сочилося світло. Крізь щілину я побачила лорда Брейкула, який спиною стояв до мене. В руках він тримав склянку з якоюсь рідиною, дуже схожою на віскі. Його погляд був спрямований на щось, що знаходилося за вікном. Ну що ж, це трохи псувало мої плани, але не настільки, щоб я відступилась від них. Тож, прочинивши двері ширше, я ступила в кімнату. На звук дверного скрипу лорд обернувся.

- Я тебе вже зачека… - Лорд Брейкул так і змовк, не доказавши речення. Його обличчя набуло настороженого вигляду. Я ступила ще крок. - Стоп! Ти хто такий? Як ти сюди потрапив? Ти прийшов разом із ним? – Питання одне за одним злітали з його вуст. Я не удостоїла їх відповідями, тільки продовжила наближатися, насолоджуючись страхом, який легко можна було прочитати в його очах. – Стій! Не наближайся! Ти знаєш, хто я такий? Тобі голову зітнуть, якщо ти тільки зачепиш мене. Я особисто на… - Він не встиг договорити свої погрози. Я кинулась, як рись, до нього і прохромила груди кинджалом, лезо якого ледь встигло зблиснути у світлі свічок. Склянка випала з його рук і з тріском розбилась об підлогу.

- Це тобі за все те, що ти скоїв. – Різко із притиском мовила я і витягнула клинок. Лорд Брейкул, чи то б пак тіло лорда Брейкула глухо гепнулось на підлогу.

Тільки-но це сталося, як я почула скрип дверей. Напевне, якийсь вартовий вирішив перевірити кімнати. Різко розвернувшись, я побачила чоловіка, який був… зовсім ніяким не вартовим. На його одязі не було жодної нашивки, яка б свідчила про приналежність до охорони лорда. Цей чоловік легко притулився до одвірку, склавши руки на грудях, ніби те, що в кімнаті лежить труп його аж ніяк не обходить.

- Схоже, я запізнився. Проте, не скажу, що мене це засмучує. Навпаки, я, навіть, дякую тобі, що мені сьогодні не довелося бруднити руки. – Мовив незнайомець, ледь-ледь схиливши голову, ніби дякуючи мені?