Розділ 3

Я вийшла з тіні дерев і пішла прямо на вартових. Один з них, нарешті, помітив наближення чорної постаті.

- Стій! Хто ти такий?!

Я не відповіла.

- Відповідай! Хто ти такий і що ти тут забув? – В руках вартового зблиснув меч. Інші також повитягували свої. Давно вже пора.

- Смерть. Я ваша смерть. – Це все, що я мовила до них. Далі слів не потрібно, тільки дії.

- Що ти ска…? – Вартовий не встиг договорити. І вже не встигне. Я різко змахнула рукою і вже через якусь мить почулося здушене булькання. Вартовий впав, а з його горла стирчало руків’я кинджала.

Четверо інших лиш здивовано вирячили очі на свого друга. Вони явно не очікували такого розвитку подій. Але треба віддати їм належне, вони лиш важко ковтнули і підняли свої очі на мене. А відтак кинулися просто в мою сторону. Я цього тільки й чекала. Перший підскочив до мене і замахнувся мечем, з метою зітнути голову. Наївний. Я метнулася вперед, пройшла під піднятим мечем і встромила ніж прямо в середину грудної клітки. Вартовий похитнувся вперед, я відскочила в сторону, не заважаючи йому продовжувати падіння. Лишилось троє. Вони оточили мене, замкнувши в коло, з надією так здолати. Я потягнулася по ножі, і в ту ж секунду вони напали. Я встигла вихопити тільки один ніж, коли один з трьох замахнувся мечем, цілячись в голову.  Я швидко хитнулася в бік і  при цьому встромила лезо в шию вартового. Той беззвучно впав на землю. Лишилось двоє. Один наступав зліва, а другий – справа. Я глибоко вдихнула і кинулась до того, що був ближче. Кинулась під здійнятий меч і завдала удару по руці, яка утримувала зброю. Я підхопила меч, який почав випадати з руки мого супротивника, і крутнившись зітнула йому голову. Лишився один. Не даючи собі часу на відпочинок, я вступила в бій з останнім із вартових. Він був більш вправний, ніж його побратими. Я не встигла повністю ухилитися від меча, і він таки зачепив моє плече. Вартовий був сильним, його удари були сильними, але це й була його слабкість. Я була швидшою, хитрішою і несподіванішою, ніж він. Тож міцно стиснувши зуби і не видаючи ніякого звуку, який би віщував про біль від завданої рани, я кинулася на вартового, як хижак, котрий нарешті вистежив свою здобич і тепер готується поласувати нею. Мої рухи були швидкі і спритні, я рухалася як шпаркий вітер, завдаючи все нових і нових ударів. Вартовий  не встигав за моїми рухами, і тому, коли він невдало замахнувся, я скористалася моментом і встромила меч у його груди. Почувся характерний хрускіт кісток, а за мить тіло глухо впало на землю. Лишилось…нікого.

Я поглянула на своє ліве плече, тканина на ньому вже була мокрою і темнішою. Розірвавши низ свого плаща, я перев’язала рану. Більш краще про неї потурбуюся пізніше. Зараз в мене були важливіші справи. Я підійшла до вартового, з горла якого стирчав мій кинджал. Витягнула його і витерла кров з леза об одяг мертвого. Запхнула зброю у піхви і рушила до дверей, за якими мене чекав сплячий маєток лорда Брейкула.