Пролог

- Я знаю, хто ти. – Ці слова ехом відбилися від стін, які оточували мене й того, хто стояв навпроти. Голос був доволі знайомим, але я не могла згадати, де чула його раніше. Це було дивно, адже я не забувала нікого, з ким хоча б раз зустрічалася поглядами. – Раджу тобі опустити зброю. – Невже він, справді, думає, що я так і зроблю. Як же хотілося показати йому, на що здатна ця зброя. Але вголос я мовила дещо інше.

- Те саме я сказала б тобі. – І міцніше взялася за клинок, який вже й так, майже, був частиною моєї руки. Незнайомець злегка підняв кутики свого рота. Це було єдине, що я могла побачити, адже решта обличчя була схована під важким каптуром його плаща. Я не ставила йому на карб цю таємничість, адже сама ховала обличчя за шматком тканини. Він міг бачити тільки мої очі. Очі, в яких він міг прочитати лише одне: смерть вже йде за тобою.

- Мило, що наші думки сходяться. Проте, я мушу повторити. Опусти зброю або ж…

- Або що? Ти змусиш мене?

- Сонечко, якби я захотів змусити тебе, то ти б тут вже не стояла.

- Я. Тобі. Ніяке. Не. Сонечко. – Процідила я крізь зуби, дивлячись просто на нього. Оцінювала, куди б краще штрикнути, щоб його самовпевненість трішки похитнулась.

- То як же тебе кликати? Гм, дай-но подумати. – Він театрально постукав пальцем біля своєї скроні. – А, знаю. Як щодо того, щоб я тебе називав твоїм же ім’ям, Каллісто Рей?

Я застигла, як тільки почула два останні слова, які зринули з його вуст. Цього просто не може бути. Як? Звідки? Звідки він знає моє ім’я? Це просто неможливо. Моє справжнє ім’я знали тільки двоє людей, а для всіх інших я була Чорною Асасинкою. Це прізвисько дали мені не тому, що я весь час була в чорному. Це прізвисько дали мені з іншої причини. А саме: кожен, хто потрапляв під лезо моєї зброї неминуче зустрічав смерть, але й це не було причиною, чому мене називали Чорною Асасинкою. На тілі кожної моєї жертви з’являлись чорні плями на місці ударів. Чому це ставалося я не знала. Але, таким чином, кожен хто бачив ці тіла знав, хто саме позбавив їх життя. А позаяк, цей «добродушний» незнайомець не належав до тих, хто знає моє справжнє ім’я. Залишається одне питання: хто він в біса такий?