Розділ 4

Думки

   – Хмара...Купець наче казав що розбереться, або вони його залякують або – зробив ковток чаю Маяков – ще рано...

Тим часом в заміському будинку.

   – Шраме ти розібрався з Хмарою?

   – Батько поки що, залякав .Не встиг випарувати.

   – То Хмара втекла?

   – Поки що не знаю, але за моїми даними він їде додому .–невідомий взяв планшет і показав купцю .На планшеті була карта Львову і крапка яка пересувалась .

   – То чому ця Хмара все ще рухається?

   – Я вдарив його битою, та знадвору почув звуки хтось прийшов. Я не встиг батько.

   – Добре нічого, один днем більше один менше.

   – Даю тобі день. Щоб випарувати цю Хмару.

         Богдан тим часом вже доїхав додому .Він вийшов з машини та взяв рюкзак .Зачинив машину й пішов до входу в під’їзд .Богдан жив на четвертому поверсі .Тому підніматись довелось хоч і не довго про часу трішки зайняло .Піднявшись на четвертий поверх Богдан дістав з кишені рюкзаку ключі й відчинив двері. Богдан скинув куртку і кросівки та пішов на кухню приготувати собі вечерю на годиннику була вже 21.00. Зазвичай Богдан на обід варив пасту та цього разу часу було мало тому він приготував грінки .За вечерею Богдана цікавило тільки дві речі, перше чому той хто його вдарив не вбив його? І чому Попов щось не договорює ? Та невдовзі він мав вже з цим розібратись.

         Помивши за собою посуд Богдан взяв телефон тай пішов у свій типу кабінет .Він увімкнув комп’ютер і зайшов в базу поліції .Натиснувши на пошукову стрічку, перемкнув мову з англійської на українську і почав писати:

   – Сільненко Макарій Арсенійович.

На жаль в базі паспортів не було нікого на прізвище Сільненко .А от на ім’я Макарій співпадало більше 40000 тисяч людей . Тому знайти серед них саме того кому потрібно було майже не можливо . Богдан відкинувся на спинки стільця, схрестив руки й став переварювати всі інформацію що отримав за сьогодні.

   – Ну по перше потрібно віднести ту валентинку на експертизу і ту що знайшли біля тіла .По друге потрібно на цей раз, офіційно навідатись до того хутору, а ну і биту теж віднести на експертизу .Але перед цим треба запитати в Попова дозвіл.

Богдан взяв свій телефон, увімкнув й набрав абонент тато .З телефона почулися всім знайомі гудки

   – Ало – почулося з того боку дзвінка.

   – Привіт тат, це я Богдан.

   – Щось потрібно?

   – Так, в тебе ж є телефон Штефана?

   – Попова?

   – Так, так.

   – Записуєш?

   – Диктуй.

   – 099.

   – Є.

   – 456.

   – Є.

   – 725.

   – Є.

   – 1.

   – Є .Все, щиро дякую.

   – А навіщо тобі?

   – А це по роботі, чув можливо про вбивство у пригірському селищі?

   – Чув, чув Штефко казав.

   – А що саме казав?

   – Та казав що хутор той не щасний продасть, що йому то зовсім не треба, а так хоч гроші будуть .

   – І все?

   – Так ,більше нічого.

   – Тоді , ще раз дякую за інформації, і бувай.

   – Бувай.

Від телефону почулось знайомі гудки .

   – І що маєш Богдан. Ну тепер ти знаєш Штефан хотів продати, а Ксенія можливо не хотіла, ну і це вже тягне на мотив хоча невже за ради такого можна й на злочин, проте досвід каже інше .Тай батько ...Батько... Точно батько скільки йому там років .– Богдан відкрив блокнот і почав гортати. – Знайшов Сільненко Макарій Арсенійович 63 роки .Зараз це якщо йому 63 то народився він у 1900  ... В 1960 році .А ну ...

Богдан знову увімкнув комп’ютер  бо той вже вспів вимкнутись й пошуковій стрічці написав:

   – Макарій Арсенійович 1960 народження.

В пошукова система знайшла збігів на 1 тисяч.

   – Ну вже щось, але якщо вірити Попову то Макарій змінив прізвище а це вже гірше... Так проїхали.

Богдан знову взяв телефон і цього разу набрав абонент Артем Штольник .Від телефону почулись гудки...

   – Слухаю.

   – Артем здоров, це Богдан.

   – Зрозумів, по роботі?

   – Читаєш думки, треба експертизу провести.

   – Чого саме?

   – Бита та дві валентинки.

   – Як, офіційно?

   – Не зрозумів, роз’ясни.

   – Писати в звіті мені про твої предмети чи ні?

   –А ну якщо так то ні.

   – Так Богдане добре, зроблю я твою експертизу якщо зможеш то а десятій занесеш?

   – Зможу, все дякую по рукам.

   – Бувай .

Богдан поклав телефон на зарядку а сам знову задумався. Прокинувся Богдан о 7 ранку від звуку будильнику, Богдан сам і не зрозумів як він заснув на стільці .Він підвівся й пішов збиратись на роботу, поснідав, взяв ключі рюкзак й пішов до виходу .Богдан відчинив вхідні двері, вийшов вже хотів зачиняти двері та його увагу привернула червона фарба на його дверях.

   – А це що таке? – шоковано дивився Богдан на надпис . –Гуцулка, совість, догрався, 19.00 хутір!

Богдан дістав телефон ,відкрив камеру та сфотографував  надпис, зачинив двері та й побіг в низ .Все виглядало так ніби він і не здивувався, ніби він таке кожного дня бачив .Хоча Богдану не терпілось розповісти про це комусь .Про Богдан був досвідченим опером знав той хто це написав знає де він проживає означає має зв’язки  вирахувати зможе. Отже його вирахували...

         Богдан тим часом вже завів машину й їхав до дільниці .Завернувши на знайому йому вже вулицю ,він залишив машину на стоянці .На годиннику тим часом була вже 8.45 хоча Богдан і зміг проскочити через пробки та все таки часу трохи зайняло . Богдан поспішаючи вийшов з машини і пішов до дільниці .На цей раз охоронець його не зупинив знав, свій. На сходах помітив радісного Бібку. Коли той спускався ймовірно з кабінету свого батька.

   – Дивись – простягнув Вітя документ Богдану.

   – Ага, батько все таки  дозволив?

   – Так, ну а тепер...

   – Не, не, не.