Розіл 3

Славське

         Дійшовши до нього Богдан став біля хвіртки вислуховуючи чи є на подвір’ї хтось.

   – Хто є дома?Люди?

Богдану навіть здалось що він сам до себе проговорив .Та через хвилин 5 почувся скрип дверей.

   – Іду синку, іду.

   – Добрий день ,я майор Хмара хочу Вам задати пару питань, дозволите?

   – Дозволю, бабі все рівно нічого приховувати .Проходь – бабуся відкрила хвіртку і Богдан пройшов.

   – Знаєте таку Ксенію Сергієнко?

   – Ксеню?Знаю таку гарна, тільки була.... Що ж твориться в світі.

   – І не кажіть. Але що було то було .То що можете про неї розповісти ?

   – Ну Ксеня дівчинка хороша кожен тиждень мені продукти носила допомагала .Вона свій хутір в оренду здавала, але більше людей цікавили хутори Попова.

   – А де Попов?

   – О там будинок великий, то його, знаю про нього мало розлучений, має в нас тут бізнес, син є Тарас до речі Тарас і Ксеня одружитись хотіли на передодні, батько Тараса обіцяв половину бізнесу відати .Наче все розказала.

   – А щось, не звичне помічали?

   – Було десь місяць тому мені молодик якийсь не наш я всіх наших знаю, приніс лист та валентинку стару як мою пам’ять я пам’ятаю мені таку в університеті подарували, так ось мені стало цікаво що в тому конверті я відкрила, а там пусто, нічого, вітер гуляє. І сказав це все переказати Ксені, так саме переказати а не передати я ще здивувалась. А на валентинці був водоспад і всередині було написано :від полковника підполковнику

   – З водоспадом кажете?

   – Так синку, з водоспадом.

Богдан згадав що валентинка яку він бачив біля жертви була з квітами , але надпис однаковий якщо бабуся звісно не бреше.

   – І це все так?

   – Так синку, тільке це... А згада от баба стара забула.

   – Що саме ви забули?

   – Тиждень тому Ксенія до батька їхала, я ще здивувалась як це до батька, вони ж наскільки знаю не спілувались.

   – Можливо вона себе дивно поводила?

   – Так, Ксеня зазвичай спокійна а тоді вона якась знервована була, налякана й руки в неї ще трусились коли я її список давала.

   – А прізвище та ім’я батька її знаєте ?Чи адрессу?

   – Ой синку ім’я його я не знаю, знаю що йому 63 год ступає .І ще прізвище в нього пов’язане з сіллю чи Сільнеченко чи Сільченко згадала баба Сільненко.

         Богдан відкрив свого блокнотика й записав Сільненко батько Ксенії Сергієнко.

   – Продовжу Сільненка я сама бачила тут лиш кілька разів, після першого родилась Лукреція, після другого Стелуца ,а після третього Ксенія .Жінка у Сільненка на скільки знаю ревнива до чортиків була .Ну тому він з того дня тут більше й не з’являвся, більше про його особисте життя нічого не чула .А нещодавно, він знову з’явився, за тиждень до вбивства Фелічії.

   – Кажете за тиждень? А батько Ксенії платив аліменти?

   – Тільки до  вісімнадцяти років батько дівчат платив матері 12000 рублів за трьох, за кожну по 4000 на той час великі гроші були .Але не дивлячись на те родина біднувала .Кожен раз гроші кудись зникали мені сама Фелічія розказувала, що гроші кудись зникають і дівчати кажуть що не брали.

   – Бабцю а можете сказати хоч приблизно коли стались вбивства родини Сергієнків?

   – Ну Фелічію вбили 9 місяців тому, Лукрецію 6 місяців тому, а Стелуцу 3 місяці тому ну а Ксеню три тижні тому. І все синку більше нічого не знаю.

   – Ну і за це дякую,гарного дня !

   – Прощавай синку.

Богдан вийшов з подвір’я й попрямував до своєї машини .Прийшовши до машини він відчинив двері, сів в середину і почав говорити сам із собою.

   – Підсумуємо – відкрив блокнот Богдан. – я знаю прізвище батька Ксенії, ще я знаю що вбивства почались десь дев’ять місяців тому, ще перед смертю матері Фелічії приходив батько, ще я знаю що Ксенія мала одружитись на сині Попова, Тарасі. Ну поки що є кілька підозрюваних перша бабуся ну можна одразу викреслити вона ледве ходить а тут  14 ножових, навряд .Далі Попов старший і Попов менший ну і батько і жінка батька .У мене два варіанти їхати назад у Львів  і розізнати хто такий Сільненко або їхати до Попова.

Богдан подивився на ліву руку на годинику була  13.25.

   – Ну гадаю півтори години вистачить.

Богдан закрив блокнот, завів машину й поїхав в бік того самого великого будинку .Дорога звісно була така собі.

   – Живе такий пан а дорогу зробити не хоче.

Проїхавши до пагорбу дорога стала в край поганою болото, каміння .Далі їхати було зовсім не варіант ну якщо ти звісно не хочеш собі машину змастити й колеса зламати ще й застряти .Богдан зупинив машини біля якогось ще одного старого хутору .Закрив машину, рюкзак не взяв навіщо подумав, я ж поговорити іду. Попов побудував свій Маєток на пагорбі тож Богдан змучився поки дійшов до будинку.

Богдан зітхнув.

   – Ну в них тут і дороги .Ще би на горі будинок побудував.

Богдан став  на площадку біля будинку трохи перепочив. Потім він дійшов до дверей ну і як очікувалось, там була охорона.

   – Стій – поставив руку охоронець коли Богдан хотів пройти. – хто такий?

   – Поліція.

   – Щось я не бачив щоб поліція та одягалась. – єхидно посміхнувся охоронець.

   – Жора – Богдан взяв бейджик на костюмі охоронця .–будь розумний, пропусти я ж поговорити.

   – Ага ще чого, орден?

   – Ордена нема але є посвідчення. – Богдан дістав посвідчення й відкрив його. – Дивись Жора пише Богдан Хмара, майор .Не хочеш по доброму я надавлю на такі нитки що більше у Попова ти працювати не будеш.

Коли охоронець почув прізвище Богдан той одразу відчинив двері й вибачився.

   – Жора, Жора ой розкажу все Попову ой тобі буде Жора .А і не забуть шефу передати що я іду.

Охоронець взяв рацію і трішки наляканим голосом сказав.

   – Штефан Олегович там до вас з поліції Хмара іде.

   – Добре, хай іде.