Пролог

         Вбивство

         Вечір .Навколо жінки знаходиться лише кілька будинків, деякі з них вже порожні, хазяї в них вже повмирали, хтось роз’їхався у пошуках кращої долі .Місце бачте тут не з найкращих, перспектив їм мало .Багато хто каже що чув щось страшне у цьому лісі, можливо це  вигадки і фантазії людей , але частенько тут зникають люди .Жінка поклала кошик на землю, і заходилась збирати прання з дроту .Навколо був туман і повсюди бігала атмосфера страху, на щастя жінка звикла до такого із дитинства, живе тут не перший день .Вона потягнулась руками до білої сукні і враз почула шум у кущах на околиці лісу .Повернувши голову жінка завмерла в очікуванні руху, та нічого не побачила…

         Подумала побачилось .Жінка хоч і нічого не побачила, злякалась, заходилась швидше збирати прання .На дворі тим часом темнішало а разом із темрявою приходив холод .Хоч надворі вже була весна, темніло все ще швидко, тож не дивлячись на те що надворі була лише пів на сьому вже смеркало .Туман все більше почав розсіюватись по землі .Жінці стало моторошно, тут з далини долинув звук колес, хтось їхав .Жінка зачекала в очікувані машини, почекавши, з туману й легкої темряви виринув автомобіль, схожий на джин, його жінка бачила вперше .Номера розгледіти не вдалось , туман заважав, а якщо десь колись і могла побачити, то вже фари очі засліплювали .Машина виринувши із лісу їхала швидко, проте перед дерев’яною хвірткою почала скидати швидкість .Жінка затамувала подих, хто це ? І чому він зупинився? Жінка підозрювала що це чоловік, бо рідко зустрінеш жінок які катаються на ось таких автомобілях, можливо і є, але такий типаж автомобілів зазвичай чоловіча забавка .Вікно машини опустилось, звідти невідомий висунув руку , помітивши що жінка на нього дивиться, підкликав жестом, повільно .Жінка побачивши жест, неохоче крокувала до хвіртки. поставивши перед цим блузку у кошик .Вона підійшла до паркану і оперлась на нього але водночас стоячи міцно на ногах готуючись до втьоків.

   – Ксеню, мені тут сказали передати тобі, що шеф не зможе сьогодні прийти, він зараз проводжає сина в Китай, ти мабуть знаєш?

Почувши знайомий голос жінка трохи заспокоїлась і заговорила все рівно напруженим голосом.

   – Так, про Китай знаю, але все одно дякую .

Жінку враз охопила паніка і страх, чому він не зможе прийти?Він ж і не мав приходити .Згадавши слово «він» в неї волосся повставало дибки на руках, вона знову повернулась у свій світ думаючи про нього, але до реальності її повернув голос чоловіка.

   – Якщо не секрет чому він хотів зустрітись, в його щоденному плані я не побачив пункту про візит до тебе.

   – Не знаю Григорію, можливо це було щось термінове, як-не-як Штефан зайнята людина може забув попередити вас  буває таке.

   – І не кажи Ксеню, шеф настільки зайнятий що не мав часу свого сина провести, а звітувати мені він тим паче і не в обов’язках.

   – Як не зміг?Ви пане Григорію тільки се мовили що він Тараса поїхав проводжати.

   – Та пам’ятаю я , тільки мені здається що то не він зі мною в машині їхав.

   – Чому Ви так гадаєте?

   – Розумієш, коли ми їхали Штефан ні слова не мовив, а їхав він із сином, хоч Штефко і зайнята людина, він ніколи не втрачав можливість поговорити зі своїм сином, він мені по секрету казав що відчуває як син від нього віддаляється, ось намагається зблизитись.

   – Звісно це ж самозакоханий ідіот намагався відмовити Тараса від весілля, а тепер відправляє його в Китай, придурок – подумки говорила до себе жінка

– А ви його що не бачили ?Що так гадаєте?

– Ні, я в машині весь час був не виходив.

Тут мушу визнати, збрехав чоловік, мастерськи, бачив він шефа свого, наче й справді Штефко, тільки насторожив чоловіка один факт, на потилиці Штефка,чоловік не побачив шрамів залишених від тогорічної аварії, проте чоловік вирішив змовчати, не дай Бог дівка шефу розкаже, а тоді ще й роботу втратить.

Жінка зробила ковток повітря і насолодилась вологим гірським повітрям.

   – Та, що є то є, головне що гори на місці.

   – І те вірно, все ж таки як гарно тут у вас у Березянці, гори навколо, туман, сама краса не інакше. – сказав чоловік

Жінка перемкнула свій погляд на пейзаж що оточував їх, гори… Прекрасний вид .Туман який охоплював великі гори, і великий рушник лісу .Темрява додавала атмосфери страху й таємничості, скільки загадок приховують ці гори, невідомо .Одну вона знала напевне, скриня пана Корнишина , зовсім не була вигадкою, вона навіть бачила її , та як звеліла її покійна мати , розповісти про це можна тільки своїм дітям нікому більше .Тут погляд чоловіка впав на жінку, її обличчя було виснажене і здавалось ось, ось заплаче, в очах чоловіка заграли нотки співчуття, він жалісно поглянув на жінку і з турботою в голосі запитав:

   – Ксеню, все гаразд ?

Жінка все ще дивилась в далину, здавалось гори манять її до себе і зараз вона простягне їм свою ніжну молоду руку а вони заберуть її до себе і зроблять великою горою .Потім жінка повернула голову до чоловіка і на кінець заговорила.

   – А, так все гаразд, чому ви питаєте?

   – Та вигляд в тебе ніякий, це через Тараса ?

   – Та ну його до чорта того Тараса, через сестру це , вже місяць третій як похоронила її, чую Григорію і я скоро помру, вб’ють мене, тільки хто?

Чоловік не знав що сказати, жінка говорила це без страху, він боявся щось сказати, з одного боку хотілось пожаліти жінку через вбивство сестри але з іншого хотілось покарати за такі думки про своє життя.

   – Ксеню, не мели дурниць.

Жінка відповіла мовчанням, чоловік що сидів в машині нічого не знав, а жінка знала, рано чи пізно її вб’ють, вона знала за що, і знала хто, імені чи обличчя не бачила й не знала, лише її сім’я не раз вже мала сутичку із цим чоловіком, тільки зараз її вбити мав не він… Хтось інший… Чоловік побачивши що тем для розмови в них із цією жінкою більше немає вирішив закінчити розмову, попрощався, оперся на те що мовляв шеф скоро приїде, треба бути на робочому місці, тож як тільки жінка попрощалась з ним, зачинив вікно .А далі поспіхом натиснув на педаль газу і поїхав .Жінка залишалась сама, серед безмежних володінь темряви, мряку, гір, і таємниць, вона хотіла піти швидше зібрати прання і зачинитись у будинку, намагаючись сховатись від темряви, але щось і не пускало, жінка стояла і дивилась на таємничі гори, вона вдихала повітря раз за разом  і згодом знову змогла контролювати своє тіло, воно більше не сперечалось .Жінка повільно покрокувала до кошику який досі стояв на землі ,вона забрала із дроту ще одну свою суконьку, ця була біла як сніг, далі іншу, ця була як квітковий степ, вся у квіточках .Зібравши все прання, жінка взяла кошик і попрямувала до входу у будинок, хоч будинок вже був як кажуть не першої свіжості, жити у ньому ще можна було, жінка промайнула коридорчик що знаходився всередині будинку і зайшла до великої кімнати .В ній вона довго не затримувалась ,пройшла швидким кроком і попрямувала до комори .Зайшовши туди вона заходилась складати прання по поличках, ймовірно у жінки ця комора була на кшталт шафи, чи гардеробу .Коли вона все зробила то поклала кошик на найвищу полицю а сама вийшла із комори, закривши за собою двері .В коридорі жінка почула шурхіт .Але натомість страху на її обличчі можна було помітити злість і роздратованість .А в думках її повторювалось лише кілька слів «Знову цей клятий кіт».Жінка кинулась до коридору і вже збиралась крикнути зі всіх сил «Ану пішов» але як тільки вона перетнула межу вітальні і коридору, заклякла від страху, в коридорі кота не було .Замість очікуваного чорного кота баби Сяні, там стояла чорна