Розділ 10.

Та вже за мить, супроводжувана похмурою товстулею, замотаною у чорне, Мальвіна не могла стримати радості. Невже мені могло так поталанити, думала вона, йдучи по всипаній гравієм доріжці. Охайно підстрижена трава, безліч квітів, білий фасад приземкуватого будинка, до якого вони поспішали – усе це викликало нестримне бажання закружляти у танці, заспівати на увесь голос, як вона це робила у таборі. Але тут ще мусила стримуватися.

Доки не обвикнусь.

- А це ваше господарство? – люб’язно почала вона розмову, побачивши табун курей у загорожі. Мальвіні дуже хотілося завести знайомство, і вона не зважала на міцно стиснуті вуста черниці.

- Так, роботи багато, - прошипіла та й, осудливо оглянувши весільну сукню Мальвіни, буркнула: – Доведеться шукати тобі інший одяг, щось простіше.

- А як вас звуть?

- Сестра Карла.

- Мене…

- Я чула, Альвіно. Ото ще ім’ячко! Можна зламати язика. Не зустрічала такого в святцях.

- Насправді мене звуть…

- Альвіно, ти не маєш тут без дозволу відкривати рота, – несподівано гарикнула товстуля й штовхнула Мальвіну в груди, аж та вдарилася спиною об кам’яний мур.

- Гаразд…

- Я що сказала мовчати!!!

- Та добре.

- Сьогодні залишишся без обіду та без вечері, а якщо почую бодай іще одне слово, ночувати будеш разом із козами!

Цього разу Мальвіна теж міцно стисла вуста і, як не хотілося сказати щось дошкульне черниці, із надзусиллям стримала бажання.

Штовхнувши сірі двері, сестра Карла провела її до темної кімнати із низькою стелею та кількома крихітними віконцями, крізь які всередину проникало так мало світла, що потрібно було кілька хвилин, аби розгледітися.

Мальвіна побачила долівку із вишліфуваних дошок,  у кутку тьмяно блимала лампадка, стояли фігурки божеств, скромний букет польових квітів у глиняному горщику. Попід побіленими стінами - зо два десятка ліжок, щільно притиснуті одне до одного, над кожним із ним – гвіздок із одягом, кілька скринь відмежовували один ряд від одного, залишаючи посередині вузький прохід, за ним – ще один вхід, мабуть, до іншої кімнати.

- Ось тут будеш спати, - гарикнула сестра Карла, вказавши на крайнє ліжко від дверей, застелене сірим рядном. – Сядь і чекай.

Не звикла до розкоші, дівчина мовчки кивнула і з насолодою впала на тверду поверхню, видихнула з полегшенням, щойно черниця зникла з очей. Та відпочити не вдалося, уже за хвилину товстуля випірнула із темного входу, тримаючи на оберемку вузол.

- Ось твоє нове вбрання, - вона кинула вузол поряд із ліжком. – Гей ти, ворушися, чому розляглася! Білий день надворі, в обителі повно роботи, а я мушу витрачати дорогоцінний час на тебе!

Хутко підхопившись, Мальвіна розв’язала вузол, там була довга біла лляна сорочка, запрана до дірок, сіра спідниця, накидка на голову й затоптані шкарбуни.

- Ну, і чого витріщилася? – штовхнула її черниця. – Скидай із себе цю бридоту та швидко переодягайся!

- Але…

- Я не дозволяла говорити!

Поволі розшнуровуючи зав’язки та розщібаючи дрібні гудзики, Мальвіна на мить засумнівалася, а чи варто їй зоставатися в обителі Світого та Непорочного Милосердя. Можливо, все ж таки краще було б перечекати та чкурнути до міста, або ще й далі, думала вона, радіючи, що бодай встигла пообідати із кошика герцогині. Проте, все ж таки це місце милосердя, і, можливо, черниця така строга до неї тільки спочатку?

- Ну от, тепер інша справа, - нарешті сестра Карла подобрішала, коли Мальвіна, скинувши із себе геть усе, вбралася у запраний мотлох із вузла. -  Аби ти звикла, для початку підеш до трапезної – митимеш підлогу, потім почистиш посуд.

Мальвіна згідно кивнула.

-  Тримай фартух! – черниця кинула їй білий згорток. – Хутко обв’яжись по стану, аби не заляпала спідницю. Маєш берегти одяг!

Згрібши барвисте вбрання Мальвіни, сестра Карла на мить зникла із ним у прилеглій кімнатці й повернулася цілком задоволена.

- Ходімо!

На вулиці Мальвіні сонце засліпило очі, й вона не відразу помітила кремезну постать настоятельки у супроводі двох молодих черниць, які перегородили їм дорогу.

- Чому вона одягнута немов жебрачка? – голос матінки Агнесси був на диво басовитим. Сестра Карла вмить зів’яла.

- Матінко настоятелько… - пробелькотіла товстуля, - я призвичаюю дівчину до порядків. Зараз вона йде до трапезної на прибирання.

- Але я повеліла спочатку її нагодувати! Чому ти не виконала мого наказу?

- Я гадала… я хотіла… я…

- Ти грубо порушила статут, сестро Карло – витлумачила на свій розсуд мої слова, вчинила по-своєму, і за це маєш бути покарана.

- Всемилостива матінко… - черниця впала на коліна. - Вибачте мені... прошу, змилосердьтеся...

- Сестро Жужано, дай сестрі Карлі десять батогів, а потім вона має до ночі навколішки визбирувати каміння на грядках.

- Так, матінко, - наближаючись до покараної, вродлива молода черниця цьвохнула в повітрі батогом.

З авбачливо тримаючи губи зімкнутими, Мальвіна із подивом спостерігала як, штурхаючи нагайкою у спину, сестра Жужанна повела сестру Карлу геть.

-  А ти, Інессо, дай дівчині інше вбрання, - здалося, що настоятелька із ніжністю поглянула на іншу черницю, у якої по грудях розсипалися білі кучері, вибившись із-під накидки, - нагодуй, а потім приведи до саду, нехай чекає в альтанці, доки герцогиня проснеться. Ця дівчина житиме у нас на правах гості.

- Дякую, матінко, - почувши про «гостю», спромоглася на посмішку Мальвіна, їй відлягло від душі.

- А ти гарненька, - наблизившись упритул, настоятелька взяла Мальвіну  двома пальцями за підборіддя й пильно поглянула в обличчя. Дівчина знову відчула страх, змішаний із незрозумілим відчуттям тривоги. - Коли будеш слухняною, не доведеться ходити у лахмітті.

- Звісно... - прошепотіла Мальвіна, ніяковіючи від пильного погляду настоятельки, помічаючи її товстий м"язистий ніс, густі брови, квадратне підборіддя.