Розділ 9.

Розділ 9.

Трохи часу вони їхали мовчки. Стара герцогиня, занурена у давні спогади, уважно розглядала свою несподівану знахідку.
А Мальвіна то пригадувала день весілля, масні вуста барона Мирчі й спалахи багаття, то з тривожною радістю уявляла, як стане утриманкою цієї неймовірно багатої жінки.

- Дитино… ееее, Альвіно, ти ж віриш в бога? – обережно запитала герцогиня, коли на узліссі, серед старих лип та каштанів з’явилася частина високого муру, а потім - дерев’яна брама обителі Святого та Непорочного Милосердя.

- Так, милостива пані, звичайно ж, вірю! – поспішила запевнити Мальвіна, і її геть не бентежило те, як стара вимовляла її ім’я - Альвіна навіть, здавалося, звучало краще.

- Ти колись відвідувала церкву?

- Ні, пані… На жаль, всередині я не була ніколи, проте мої батьки – люди дуже віруючі, я вас запевняю.

- Це добре, що віруючі, - буркнула герцогиня де Вельзевіль, прискіпливо оглянула Мальвіну від голови до ніг. – Бо відтепер ти житимеш при святій обителі. Тобою опікуватимуться сестри.

- Але… ласкава пані…

- Ти не хочеш жити при монастирі?

- Ні, я хочу, але… - у Мальвіниній голові закрутився вихор думок: їй потрібно було вирішувати миттєво - якщо вона попросить прихистку в старої жінки, та може їй відмовити й, розсердившись, також не стане просити про прихисток у сестер, і тоді…

- Але що?

Цієї миті брама зі скрипом відчинилася – і бричка повільно в’їхала на широке подвір’я, крізь вікно Мальвіна побачила кам’яну будівлю з вузькими вікнами та черепичним дахом.

- Але я… - її погляд швидко ковзнув по нахмуреному чолу герцогині, - але я сумніваюся, що мені тут дозволять жити, я ж… я ж циганка.

- Я поговорю з настоятелькою Агнессою, вона жінка милосердна. При обителі виховуються сироти, тож робочих рук постійно не вистачає. Ти станеш в пригоді.

Лакей відчинив настіж двері брички, подав герцогині руку, і доки та сходила по приставних східцях, Мальвіна з цікавістю оглянула двір - перед нею постала невелика церква, над якою здіймалася дзвіниця, подвір’я було обнесене високим кам’яним муром із гострими металевими зубцями зверху, за ним виднівся сад.

Ставши поряд із герцогинею, вона відчула неспокій, бо хоча у повітрі стояли запахи трав, воску й ладану, юна циганка раптом зрозуміла одну прикру річ:

Звідси буде не так легко втекти.

- Чуєш цю тишу? – прошепотіла герцогиня. – Це рай на землі.

Акуратно викладеною кам’яною доріжкою до колодязя йшла черниця, ще одна поливала квіти. А від дверей церкви у їх бік поспішала висока й дебела постать, замотана у чорне від голови до ніг, із майже закритим обличчям, на те, що це жінка, вказував хіба одяг.

- А ось і наш добрий ангел приїхав! – густим баритоном привіталася настоятелька. Те, що це була саме матінка Агнесса, Мальвіна відразу ж зрозуміла: при появі цієї жінки геть усі монашки, що досі працювали, або поспішали у справах, миттю повклякали, низько схиливши голови, а щойно вона підійшла до герцогині, та привітно простягнула обидві руки й теж злегка вклонилася.

Настоятелька кинула швидкий погляд на Мальвіну, перехрестила руки герцогині й махнула рукою сестрам, ті відразу ожили та продовжили свої справи.

- Матінко Агнессо, мені знову потрібна ваша мудрість, - пробурмотіла герцогиня й кивнула на Мальвіну. – Ця дитина потребує прихистку та виховання.

- Ви знаєте, ваша милість, що зараз обитель переживає не найкращі часи – урожаї погані, худоба коростява, прихожани скупі, або їх узагалі немає; до того ж, багато сестер старі та немічні, молодші хворіють, мало не щодня я мушу когось із них карати за непослух, нещодавно сестра Ліцилія… а, розкажу потім… Маємо кілька дрібних підкидьків – і як не воші, то лишаї, чи глисти, рахіт, їх треба годувати, а наші корови… Маємо суцільний занепад, ваша милість.

 Слухаючи перелік нещасть, Мальвіна із подивом оглядала охайно прибране подвір’я, чисті кам’яні доріжки, доглянуті будівлі, блискучі вікна; вгодоване обличчя матінки Агнесси із величезним м’ясистим носом, а особливо чимале черево, яке не могла приховати довга чернеча сукня -  ніщо тут не вказувало на занепад, про який вона торочила.

- Мені прикро про це чути, - сухо відрізала герцогиня й підтиснула вуста. Її привітність злетіла з обличчя.

- Але якщо про цей прихисток просить наша покровителька, - голос настоятельки помітно подобрів, - то ми можемо знайти місце для ще однієї сироти. Ти ж сирота? – вона так різко звернулася до Мальвіни, що та аж сіпнулася.

- Я…

- Так, кругла сирота, - сказала герцогиня із притиском. - Я щойно знайшла її на дорозі, уявляєте? - Гадаю, що для ще однієї сироти місце у вас знайдеться.

- Тепер багато волоцюг вештається на дорогах… Але, звісно, знайдеться, звісно, якщо ще й ви просите…

- А  я, в свою чергу, й надалі щедро підтримуватиму обитель, можливо, навіть побільшу пожертви, аби Альвіна не стала для вас тягарем.

- Ми завжди дуже вам вдячні ваша милість! Щоденно й щогодинно молимося про ваше здоров’я та благополуччя. Але… сьогодні ви трохи запізнилися? Обідня служба уже скінчилася.

- Як прикро. Мене затримав мій син, ви ж знаєте…

- Знаю, ваша милість. Так шкода… Ми теж про нього молимося, як ви й просили.

- Звісно, я вношу щедрі пожертви.

- Хоча ви й не потрапили на службу, але не відмовитеся від обіду? перепочинете з дороги. А потім почнемо вечірню службу.

У животі герцогині забурчало.

- Тож запрошую до трапезної. А вашу … Гей, сестро Маміло, - настоятелька покликала одну із сестер, що смиренно чекали віддалік, - забери дівчинку, нагодуй, якщо треба, а потім признач їй послух. – Поглянувши на герцогиню, додала: - Дівчинці обов’язково виділять місце для спання. Та зараз вона має працювати, як і решта. Ви ж розумієте, ваша милість, що ми мусимо займатися вихованням дитини, щойно вона увійшла крізь ворота обителі. Бо по-іншому нею може оволодіти гріх лінощів та зарозумілості. Ви ж не проти, що ми відразу займемося вихованням вашої протеже?