Розділ 8.

Розділ 8.

- Що це таке? Що за проява? – пробурмотіла герцогиня й вхопилася за шовкову подушку.

Сонце добряче припікало, дах брички нагрівся, і всередині  стояла терпка задуха. Штурхнувши двері, стара жінка із насолодою вдихнула свіже лісове повітря, вхопилася руками за стінки й визирнула назовні.

 Кучер миттю зіскочив із козлів, схилився перед віконцем в низькому поклоні.

- Ваша світлосте… - пробасив він, вдаряючи нагайкою по високих холявах чобіт, - пробачте, дитина вигулькнула нізвідки.

- Я хочу… Мені потрібно вийти! – звискнула герцогиня, відчувши, як серце несамовито закалатало в грудях.

Лакей зістрибнув з козлів, розгорнув під ногами герцогині східці. Важко сопучи, вона вибралася з брички й втупилася вологими очима в дівчинку, що й далі розгублено стояла просто серед дороги, навіть не думаючи відходити у тінь.

- Ваша милосте, прошу не хвилюватися, це просто дівча, - потрактувавши почервоніле обличчя герцогині як гнів, кучер рушив до Мальвіни й вхопив її за руку, маючи намір відкинути з дороги.

- Відпустіть! – заверещала вона, й, із відчаєм дивлячись на пишно вбрану стару, майже задихаючись, заблагала: - Вельможна пані, порятуйте, дайте мені води, я знемагаю від спраги, молю вас заради святого милосердя, пані, лишень один ковток води.

- Але…Анрі! Негайно відпусти цю дівчинку, - у серці герцогині Матильди де Вельзевіль щось ворухнулося, коли вона почула голос дитини, яка молила про порятунок.

А ще ж вона їхала в обитель…

Щойно вона підійшла та зазирнула дівчинці в обличчя, помітила, як потріскалися від спраги губи, який перестрах таївся в її зелених очах; уважно оглянула досить пристойну спідницю, нову молочно-білу мережану блузку, подряпини на шиї.

- Хто ти така, дитино? І чому тепер стоїш серед дороги? Хтось тебе скривдив?

- Я… - набравши в груди повітря, Мальвіна завагалася, чи говорити правду. Але про що вона могла б збрехати? Яку історію їй довелося б вигадати.

- Я… всемилостива пані…втекла від розправи, – помітивши співчуття в очах старої жінки, Мальвіна вирішила бути відвертою.

- Мабуть, ти зазнала страшного горя, або ж… або ж із тобою трапилася якась біда? Розкажи мені геть усе.

- Мене присилували вийти заміж за старого.

- Такого не може бути, ти іще дитя!

- Саме так, милостива пані.

- А хто твої батьки? Бачу, ти гарно вбрана, – герцогиня наклала на перенісся монокль й зацокотіла язиком. – Така витончена постава, прекрасний профіль. Ти зовсім юна.

- Мої батьки… цигани, наш табір по той бік лісу.

- Та невже?

- Так, пані, я не хотіла заміж, і дякую за те, що хвалите мою красу, тільки ж саме через це до мене й посватався барон…І я втекла зі свого весілля.

- Коли це трапилося?

- Вчора вночі.

Не стримуючи сліз, Мальвіна переповіла герцогині геть усе: про щоденні колотнечі в родині батьків,  вигоду, яку вони отримали б від її заміжжя, важке життя, яке чекало б Мальвіну в тому шлюбі, детально розповіла про втечу, як їй було страшно самій у печері, як вона знайшла вихід, і ось тепер стояла тут, благаючи про порятунок.

Герцогиня мовчки слухала історію Мальвіни, як чудернацьку казку, бо про таке вона чула вперше і навіть не могла собі уявити, що десь існують такі дикунські звичаї.

- Мене будуть переслідувати, шукати, - відчувши, як її знемагає втома, Мальвіна облизнула пересохлі вуста й прошепотіла: - Дайте мені бодай води.

 А потім, щоб стримати потік зацікавлення старої та її розчулити, закотила очі й граційно впала у придорожній пил, розкинувши руки в сторони.

- І як таке тільки можливо? – зашепотіла герцогиня, присівши поряд та пильно вдивляючись у делікатні риси обличчя дівчинки. – А може… цілком може статися, що ти… Гей, Анрі, Ковзелю, скорше несіть воду!

Поки кучер із лакеєм приводили дівчинку до тями й напували її з кухля, герцогиню зненацька накрили давно призабуті спогади. Перед нею, мов живий докір, постала її покійна сестра Ізольда - тендітна рудоволоса баронеса, що померла відразу після пологів.
Її чоловік від горя втратив розум і за кілька років також помер. А немовля безслідно зникло, немов провалилося під землю.
Куди насправді поділася дитина, герцогиня так і не дізналася.
Згодом для світу вона вигадала пристойну версію: сирітку нібито віддали на виховання до обителі Святого та Непорочного Милосердя.
І оце саме відтоді герцогиня Матильда де Вельзевіль стала покровителькою віддаленого монастиря – час від часу їздила туди на служби й жертвувала чималі суми.

І ось тепер, почувши історію дівчинки — циганку в ній видавала хіба що мова — герцогиня відчула не лише жалість, а й дивне відчуття поверненої втрати.

А що як вона і є тим немовлям, яке зникло у день пологів? думала герцогиня. Що як дитину хтось викрав та продав циганам? І ось тепер саме провидіння привело дівчинку точно в той час і в те місце,  щоб зустріч відбулася?

Від цих думок у герцогині зароїлося в голові, вона обережно торкнулася рукою до чола дівчинки:

- Як тебе звуть?

- Мальвіна…

- Альвіна? - недочувши, здивовано вимовила вона. - Що ж, чудово! Яке гарне ім’я, ніколи такого не чула.

У животі в герцогині забурчало: вона готувалася до причастя і звечора нічого не їла. - Ти точно не хотіла б повернутися до своїх … ееее… батьків? – швидко сказала вона, маючи намір сісти до брички, підібрала довгий поділ сукні.

- Нізащо в світі, пані, - ставши перед пишно вбраною герцогинею на коліна, Мальвіна склала молитовно руки, немов діаманти, на її довгих віях заблищали сльози.

Ні, хоча вона дуже гарна, має білу шкіру й ідеальні риси обличчя, проте це не донька моєї Ізольди, подумала герцогиня.

- Ну що ж,  шкода, та все ж мені вже пора, - пробурмотіла вона, кидаючи останній погляд на розгублену дівчинку.

- Благаю…

 - Ось, візьми, - герцогиня взяла із рук кучера кошик із обідом та простягнула дівчинці. – Поїж, мабуть, ти голодна. А я …Я не знаю, чим можу тобі іще допомогти.