Розділ 5.

Розділ 5.

- Беремо тобі усе нове, - ходячи по базарі, Ява обмацувала тканину, прицінювалася й усе втокмачувала Мальвіні, яке то щастя на неї чекає у заміжжі. – Якщо Барон Марча побачить тебе в красивому вбранні, весілля буде скоро.

- Мамо, я благаю не віддавати мене заміж, - дівчина була насправді красуня й постійно ловила на собі зацікавлені погляди чоловіків.

- Зараз ми тратимо на тебе великі гроші, аби ти пристойно виглядала й Барону Марчі не соромно було брати тебе за дружину.

- Краще б він оженився на Есмеральді, вона буде кращою матір’ю дітям…

- Ти народиш барону своїх, чуєш? Народиш барону багато дітей!

Сама ще дитина, Мальвіна здригалася при думці про заміжжя й тим більше, про материнство, ще й знаючи про трьох майбутніх «пасинків», один із яких був її ровесником, а меншому ледве виповнилося два роки (його мати померла пологами).

 Але ось у її клунку з’явилася молочно-біла лляна нижня спідниця, ще й гарно помережана по подолу, потім верхня, яскраво-червона; молочна сорочка із зібраними рукавами; зелена, під колір її очей жилетка із атласною підкладкою, обшита чорними оксамитовими смужками, із мотузяними зав’язками…

- Яку ж красуню я виростила, ай-ай! Ви тільки погляньте на мою дитину, гаджо, - прицмокувала язиком Ява, крутячи Мальвіну та показуючи на неї базарувальникам. – Очей не відвести. Тоненька, мов тростина, личко – і у ваших дівчат такого немає. Сам маркіз для неї може бути парою. Та що ж… либонь, віддаватиметься заміж за барона, ай-ай!

Декілька перехожих зупинилося, і справді замилувавшись красивою дівчинкою, одна баба, що несла перед собою повну корзину яєць, слухаючи вихваляння циганки, перечепилася через колоду, впала і побила всі яйця – приблудні пси з радістю накинулися на їжу.

Закусивши повні червоні губи, Мальвіна хоч і відчувала втіху від того, що мати хвалила її вроду, і вона стала тепер центром уваги, усі нею милувалися. Проте слова Явки про можливе заміжжя із бароном гейкнуло у грудях. Вона хотіла скинути жилетку, що туго облягла її стрункий стан, але мати зупинила.

- Хай буде! Хай усі бачать, що циган теж не жаліє на свою гарну дитину грошей, аби тільки була щаслива, – не могла спинитися вона. - А ці чорні оксамитові стрічки пришиємо по подолу, - у Яви тремтіли руки, коли вона перебирала товар: скляне намисто, тонкі мідні браслети на зап’ястя, квіти у волосся, блискучі пайєтки, кольоровий бісер. – Ось, візьми це кругле дзеркальце, - тицьнула Мальвіні до рук, - нехай ніхто не скаже, що ми щось для тебе шкодували!

Роздувшись від гордощів, Ява ще й підвела доньку до заморського купця, товар якого лежав у тканинних згортках та паперових пакунках.

 – А це що у вас тут таке? – вона взяла до рук ніжну м’яку тканину кольору достиглих персиків, стріпнула у повітрі. – Ай-ай, яка краса!

Купець спочатку хотів грубо прогнати розпатлану циганку, вбрану в брудне лахміття, та потім кинув погляд на її доньку, стан якої обіймав красивий корсет, підкреслюючи кожен вигин дуже юного тіла, і аж рота відкрив від захвату.

- Це… це дамська білизна, жінко, - не відводячи очей від Мальвіни, пробурмотів він.

- Якраз те, що потрібно для весілля, - очі Явки зволожилися від спогадів про свою першу шлюбну ніч, вона приклала панталони до грудей та хитро примружилася. – Достойний графе, за скільки уступиш для такої красуні, га? Невже десь бачив кращу? А, може, подаруєш? Хіба тобі шкода для бідної циганської дитини якусь ганчірку? Ти тільки поглянь на неї! Дівчина віддається.

А річ і справді була дивовижна – тканина розшита блідо-сірим узором, сріблиста мережка, атласні зав’язки хиталися на вітрі, поблискуючи…

Відчувши приплив якоїсь сили, немов хтось колов їй у п’яти, Мальвіна вихопила з рук матері прекрасні панталони й, сміючись, легко побігла поміж яток, пірнула у темний провулок, перескочила через благенький тин, промчала через двір, завішаний рядами мокрої білизни, похапцем вхопивши ще й кілька наволочок та сорочок, скручуючи у вузол, помчала далі, не озираючись. Спинилася аж на лісовій стежці, впала в траву, відсапуючись, вийняла з-за пазухи дзеркальце і вперше пильно поглянула собі в очі, провела пальцем по чистому чолу.

- Ні, не бути тому, - похитала головою, хитро примружилася й упала долілиць, розкинувши руки. За кілька хвилин її наздогнала Явка.

- Моя ж ти розумнице! – хапаючи Мальвіну за обидві руки, вона підвела її з землі. Обидві циганки закружляли у танці, груди доньки розпирали гордощі, мати уже відчувала наближення багатства.