Розділ 3.

А ще ті вкрадені пахощі…

Явка надсадно дихала, аж її груди ходили ходором, й наполохано поводила очима, усе ще шукаючи порятунку.

- Маркізе, не знаю, як вам це вдалося, але я хочу цю дівчину, - наперед вийшов високий красень  - широкі плечі, довге біляве волосся, високі шкіряні чоботи, оксамитова куртка. Його рука потягнулася у її бік, і на білих доглянутих пальцях Явка помітила золоті перстні, особливо їй впав у око той, що із масивним зеленим каменем.

От саме від такого чоловіка я б і народила дитину, встигла подумати Явка, аж він вхопив її за лікоть, боляче стиснувши, та притягнув до себе, голосно і з насолодою втягнув носом повітря.

- Справді? Тоді вона ваша! – радісно закричав товстун.

- І я прощаю ваш борг, - той, кого назвали графом Раулем де Бомоном, схилився над Явкою та пильно поглянув їй в обличчя. Вона з подивом помітила, що його очі такого ж кольору як камінь, а шкіра надзвичайно світла та ніжна; такі ж брови, вії та вуса з бородою.

Вона ніколи раніше не бачила так близько знатних чоловіків, таких доглянутих, у розкішному одязі, із впевненим поглядом та голосом, у якому не було гаркавості.

- Що, повертаємося до палацу? Так швидко? Але ж ми щойно виїхали на полювання, - заскиглив товстун.

- Ні, повертатися іще зарано, я хочу вполювати якомога більше оленів. Але і її я хочу, просто тепер!

Чоловіки загиготіли, почали відходити до коней, загавкали мисливські собаки, яких тримали слуги.

От би я взяла із собою хоча б одного зі своїх  псів, подумала Явка, відчуваючи у тілі дуже дивне тремтіння й якусь солодку знемогу, немов вона увесь день купалася у річці й тепер могла б лягти відпочивати, скинувши перед тим увесь свій одяг.

- Як тебе звуть, красуне? – оксамитовим баритоном запитував чоловік, підводячи Явку до намету, розтягнутого під стовбуром старого дуба. Тепер вона зіщулилася й не намагалася втікати. Напроти, якась невідома сила тримала її поряд, розливаючись по грудях та животі щемливим задоволенням.

- Ява… - неприродно хрипким для себе голосом відповіла вона, дозволяючи провести себе крізь завісу, й мало не зойкнула від зачарування, опинившись всередині. – Як тут гарно… я ще ніколи не бачила такої краси… - її очі зволожилися, а пальці затремтіли.

- Ти теж дуже красива, - дещо байдужим тоном вимовив граф, розглядаючи Явку зблизька. – Лягай, - і показав на ліжко, вкрите парчевим покривалом.

Мов заворожена, Явка й не думала сперечатися. Вона здогадувалася, навіщо вона в цьому наметі, тому покірно пішла по килиму, обережно сіла на самий край м’якої перини, прогнулася у спині, відкинула назад волосся і млосно поглянула на красивого чоловіка, який тепер здавався уривком зі сну.

Така удача випадає лишень раз у житті, думала Явка, відчуваючи на своїх стегнах його упевнені пальці. І потім, коли граф Рауль де Бомон  наказав їй повністю роздягнутися, вона хапливо плуталася у спідницях, намагаючись йому догодити, швидко розповідаючи, хто вона, звідки і яким чином потрапила йому на очі.

Він взяв її хапливо і навіть грубо.

Це було гірким розчаруванням. Бо навіть Зоран - до та після злягання -пристрасно обціловував майже все її тіло, нюхав, перебирав волосся, милувався обличчям, шкірою, вигином грудей…

- Все, тепер можеш іти, - коли було по всьому, невдоволено буркнув граф, що навіть не скинув чобіт, настільки вона була нікчемною для нього?

Явка спробувала промурмотіти щось про нагороду, або хоча б про невеличку оплату, яку він повинен був їй дати за їхні любощі. Але чоловік тільки  зневажливо пирхнув.

- То ти  насправді проста циганка? Ніколи раніше не бачилась з маркізом? У тебе немає покровителя? Ти не актриса? Ти ось так просто йшла собі до міста й геть нічого не знала про лови?

- Так… саме так все воно і було.

- Невже маркіз вкотре мене обдурив?! Та й ти… ввела в оману своїм яскравим одягом та пахощами жасмину! Швидко збирайся, і геть з моїх очей. Який сором!

- Але ж ви мною скористалися, - спробувала відстояти своє право на плату Явка.

- Що?! Хочеш мене надурити?

Явці вся кров шугнула до голови. Хоча вона й була щаслива, і задоволена без міри – буде потім про що згадати, проте все сталося так несподівано.

 Вона не могла піти із цих розкішних покоїв без нічого. Застебнувши останній ґудзик на блузці, Явка із вереском накинулася на графа і спробувала стягнути із його пальця той самий перстень зі смарагдом. Проте натомість, вхопивши за волосся, він поволік та викинув її з намету просто в траву.

Під улюлюкання та регіт чоловіків Явка побігла геть від того місця, де несподівано зазнала любощів із аристократом та ганьби.

І хоча вдома вона дістала зілля, сумлінно виконала звичний ритуал із підмиванням, згодом відчула, що вагітна.

Зоран несамовито тішився від щастя.

- Нарешті у мене буде син! – хвалився він кожному, хто мав бажання слухати, і всі заробітки від продажу корзин спускав на вино.

- Ти краще б думав, де дістати грошей, аби побудувати нову хижу, щоб стало місця для нас і для дитини, - дорікала йому Явка. Проте чоловіку до зручностей було байдуже.

А коли народилася Мальвіна, хоча й був напідпитку, неабияк здивувався.

- Чому у неї такі зелені очі й світла шкіра?

Явка лише посміхнулася.

Вона прекрасно знала, від кого насправді народилася ця дитина.

- Бо це дівчинка, - вона втішалася своїм секретом. – А може, в твоєму роду були гаджо? Може, твої мама чи бабка…

- О, моя прабаба була дуже красива, розумна й хитра, і справді зналася з багатими гаджо, була вхожа в їхні палаци, - роздувся від хвастощів Зоран. – Може, вона зналася і з самим королем!

- Он воно як, - Явка зневажливо кривила вуста.

- І якщо моя донька буде схожою на неї, ми зможемо вдало віддати її заміж – а  хоча б і за самого барона! Тоді й заживемо, й розбагатіємо. Наступним ти народиш мені сина?

- Народжу аж тоді, коли розбагатіємо.