Розділ 2.

Розділ 2.

- Гей, Явко, де мій сніданок? – якогось ранку Зоран насправжки розлютився, і марно вона пускала очима бісики, розхристувала сорочку й випинала високі груди – пішов на жінку з кулаками.

- Тут маєш смердючу курку. Зварила, яку приніс! - грюкнувши казанком по столу, Явка таки злякалася: ще досі була небита і не хотіла, щоб це колись починалося. Вона була розумна, завбачлива та горда.

- Чого вона смердюча?

- Бо стара, як твоя мати!

- Моя мати давно померла!

- Але була така ж суха і синя, - побачивши лютий погляд, Явка присмирніла, почала звиватися, як вуж: - Зоране, що я мала з нею зробити? Варила і варила, але курка усе смердить. Може, навідаєшся у місто по часник або цибулю? Ще краще – принеси вина.

- Чому у моєї матері завжди було в хаті щось солодке – дикий мед, чи сушені ягоди, чи варення – а в тебе ніколи того немає? Тільки й знаєш, що на перині вилежуватися та розглядати оксамити.

- На якій перині? Які ще оксамити? – Явка здивовано поглянула на мішки соломи, повільно перевела погляд на портьєру.

- Бо ми могли б завести курей. Були б свої яйця, пір’я…

- Тоді я пошию собі нову спідницю із оксамиту! – рвучко підхопившись, Явка зірвала зі стіни портьєру й шугнула у двері.

- Гей! Жінко! Ти чуєш? Стій!

Але вона була вже далеко.

Явка насправді втратила терпець: ще напередодні вона гарно вимила та вичесала волосся, змастила пахощами, які непомітно вкрала із кошика у молодої служниці. Та забрела аж на околицю містечка, що було відразу за лісом. Мабуть, дівчина була з палацу маркіза і прийшла на таємну зустріч із коханцем. Явка їй гарно поворожила на картах, наобіцявши палке кохання й багато дітей, а коли та поставила кошика в траву й засунула руку за пазуху, аби дістати гроші, непомітно хитнула спідницями, схилилася, аби поправити поділ – витягла із кошика тугий мішечок та підібрала . Спочатку Явка подумала, що всередині можуть бути монети, або ж щось цінне. Коли ж побачила тонку мереживну сорочку, у яку було загорнуту пляшечку з пахучим мастилом, розчаровано зітхнула.

- Сорочка теж згодиться, - вирішила Явка й, обтерши зі шкіри вологу, одягнула тоненький шовк на себе; погладила долонями по стегнах, закрила очі й спробувала собі уявити – як то воно бути баронесою чи герцогинею.

Зоран того не побачив, бо усю ніч пиячив та горлав пісні у таборі, а коли прийшов додому аж під ранок – блідий, скуйовджений, із виряченими очима, накинувся на неї з погрозами.

- Щоб ти вдавився тією куркою, - сичала Явка, згортаючи оксамит у вузол та стрімко рухаючись поміж кущами глоду. – Пошию собі нову спідницю, і…

Її волосся було гарно розчесане, шкіра пахтіла зіллям, усі спідниці чисті, випрані, на тілі нова сорочка, зверху – червона, мов жар, блузка, на довгій шиї кілька разків намиста, у вухах – золоті сережки, шлейф запаморочливих пахощів випереджав її ходу.

- Мала б я таке слухати, тепер? Правду казала моя баба, потрібно було не поспішати давати згоду, виходити заміж за цього ревнивого відлюдька. Чекай-чекай! – вона помахала в повітрі кулаком, на тонкому зап’ястку зблиснули золоті браслети – материн спадок і все її багатство. – Хочеш, щоб я народила тобі дитину? Не дочекаєшся! А коли й народжу, то вона буде точно не від тебе, не від такого недолугого дурня, затямив? От пошию собі спідницю, і спробуй втримати мене в халупі!

Примхливо скрививши вуста, вона бігла повз галявину, оточену густими заростями ялівцю, мріючи про те, як одягне на себе оксамит і затанцює вночі біля багаття, уявляючи, як розсиплеться по плечах її довге волосся, а золоті браслети приваблюватимуть погляди сіх чоловіків у таборі. І як Зоран скрипітиме зубами, але нічого не зможе вдяіти.

Аж раптом Явка попереду щось почула; вона стишила ходу, обережно підкралася, розсунула кущі - і стала як укопана.

- Що це таке?.. – прошепотіла вона, притискаючи до грудей згорток. – Такого не може бути… Невже це…

Тим часом якась тверда рука упевнено штовхнула її у спину.

- Яка красуня, ви тільки погляньте, Ваша милість!

- Справжня лісова чарівниця!

- Пташка сама прилетіла й потрапила до пастки!

- Оце так удача!

- Невже бажання так швидко збуваються?

 Щосили запручавшись, Явка спробувала звільнитися з полону. Але де! Оксамитовий згорток випав їй із рук, а вона опинилася серед гурту пишно вбраних чоловіків та їх слуг, що оточили її з усіх сторін, безсоромно розглядаючи та весело перегукуючись.

Явка кидалася то вперед, то назад, намагаючись пробитися між тіл, шукаючи хоча б маленький простір, мов спіймана у сильце пташка, проте все було марно. Вона тільки розпашіла, розчервонілася, пазуха розристалася, волосся розтріпалося, а один черевичок загубився.

- Графе Рауль де Бомон, чи не про цю красуню йшла мова, коли я програвся вам у карти?

-  Дивіться, вона справді дика!

- А як вам її вбрання?

- Це ж треба такого нашукати. Позичили в театрі, маркізе?

- Отож, я дуже щасливий виконати ваше бажання! – огрядний чоловік зі скуйовдженим волоссям вхопив її за руку та, струснувши, заставив зупинитися. Блискітки на верхній блузці замерехтіли на сонці, мов роса, і Явка вперше пошкодувала про свою сліпучу вроду і про те, що так гарно сьогодні одягнулася.