Розділ 7 Генеральний прокурор

Стівен

– Я це зробив! – заявив Крістофу, розвалившись у кріслі в його кабінеті.

До нього я поїхав вранці, після того як пересвідчився, що з Евері все гаразд, і відвіз Сема до школи.

– Ти про що? – не зрозумів друг.

– Вже зовсім скоро ми матимемо на нього компромат! Пам’ятаєш ті мінікамери?

– Ти встановив їх у будинку Колвелла? – здивувався друг. – Як тобі це вдалося?

– Його не було вдома. Поїхав у справах на два дні. Ти не знаєш куди?

– Ні, Медрок доповів лише, що поїхав, – згадав Крістоф. – Невже тут знайшовся ще хтось, хто хоче ризикнути й знову відновити цей брудний бізнес?

– Потрібно посилити спостереження. Ми не можемо ризикувати своїми.

– Так, ти маєш рацію.

– До речі, друже, мені потрібен дозвіл на встановлення камер у будинку Колвелла, – згадав я.

– Чи не запізно ти згадав про дозвіл? – усміхнувся Крістоф.

– Я не міг проґавити такий шанс. До того ж чи не тобі нагадувати мені про правила? Хто організував обшук у маєтку Кенвуда, не маючи на це ордера?

– Ордер був, – виправдовувався Крістоф. – Просто папери мають властивість губитися.

– Так я й повірив, – розсміявся я.

– Камери вже працюють? – уточнив Крістоф.

– Так, я швидко перевірив, усе працює. Остаточно налаштую їх коли повернуся додому.

– Чому не у відділку?

– Не хочу світити цими відео. Якщо підуть чутки, що у Колвелла стоять камери, може постраждати Евері.

– Потрібно шукати вагомі докази, наші підозри не прикладеш до справи. Його потрібно зловити на гарячому. Або знайти беззаперечні докази його причетності.

– Ти на що натякаєш? – запитав друга.

– Він повернувся до свого будинку. Чому за сім років так його і не продав?

– Гадаєш, на території є щось цікаве? – нарешті зрозумів я.

– Згадай схованку Кенвуда. То чом би й на подвір’ї артефактора не бути такій?

– Ідея гарна. Але він не дозволить нам перекопати своє подвір’я.

– Він – ні. А Евері?

– Ні, ні, ні! – я підвівся, намагаючись вгамувати емоції. – Не вплутуй її в це ще більше.

– Вона і так уже вплутана. Хоча ти маєш рацію.

– Знаєш... – я на мить замислився, не знаючи чи варто говорити про таке Крістофу. – У них дивні стосунки. Вони ніби чужі.

– Стіве, ти впевнений? Я розумію твої почуття, але ти маєш бути впевнений на всі сто, перш ніж щось робити.

– Я більше не втрачу її. Нікому не дозволю її скривдити.

– Стівене, він її чоловік. Ти пам’ятаєш про це?

– Думаєш я можу про таке забути? Звір просто реве всередині, через те що вона з ним. А я нічого не можу зробити...

– Головне – дістати докази. А потім подумаємо, як витягти Евері з цієї ситуації.

– Це буде не просто.

– То, може, розповіси їй?

– Щоб вона знову втекла? Ні. Тут потрібно діяти м’якше.

– От сплю і бачу як Колвелл діє м’яко. Та щойно запахне смаженим, він із легкістю підставить її і знову втече.

– Отже, потрібно відрізати йому шляхи відступу. А Евері витягнути з цього поки ще не пізно.

– Чекати доки він оступиться – не найкраща ідея.

– А ми й не будемо чекати. Треба вже зараз усе спланувати, щоб у потрібний момент закрити пастку. Чи не мені тебе вчити?

– Це дуже складно.

– З Кенвудом теж було складно. Але ми впоралися.

– Так. Не може ж Колвелл бігати від нас вічно.

– Потрібно притиснути гада, – я стиснув кулаки.

– Це ти як шеф кажеш чи як ображений чоловік? Не забувай, він лише людина.

– Ларс Кенвуд теж людина. Але це не завадило йому творити звірства. Колвелл не кращий.

Я важко видихнув.

– Він її залякав. Вона й тоді не була надто сміливою, а зараз... Він зробив з неї тінь. При кожній зустрічі Евері дивиться на мене вовком, – я всміхнувся власному каламбуру. – А ще дивно, що вона зовсім мене не пам’ятає.

– Те що не пам’ятає – справді дивно. Може якесь зілля?

– Ні. Зілля я не відчуваю. Хоча… – я раптом пригадав одну річ. Дістав із кишені уламки браслета, який ненароком зламав. – Дивися. Цей браслет зробив Колвелл, і Ев носила його від самого весілля.

– Цікаво... – протягнув Крістоф, уважно розглядаючи уламки. – Чому він розколовся?

– Я випадково до нього торкнувся. Ледь-ледь, але цього вистачило.

– Я запрошу Джексона. Нехай він огляне.

– Якщо це артефакт, то він відреагував на мою магію, – почав розуміти те, що відбулося учора.