Розділ 5 Ковзани

Евері

– Мамо, Артур дав на це гроші? – поцікавився Сем, під час наших покупок у торгівельному центрі.

– Звичайно, синку. Ми ж повинні придбати тобі все необхідне до школи.

Ми майже все зі списку вже купили. Залишалося зовсім трохи – як і грошей, які швидко танули. Але Сему про це я не сказала. Він і так був надто проникливим, відчував напругу між мною та Артуром, що останнім часом лише посилилася.

– Мамо, каток! – вигукнув він, побачивши льодову арену.

– Семе, ти ж не вмієш кататися!

– Але потрібно колись вчитися, раз ми будемо тут жити, – впевнено відповів він.

Я лише зітхнула. Він мав рацію. Але ковзанів у нього не було, а прокат вартував грошей…

– Семе, я…

– Я розумію, мамо. Іншим разом, – тихо погодився він, підтиснувши губи.

– Чому іншим разом, а не зараз?

Знайомий голос змусив мене здригнутися. Я обернулася і наткнулася поглядом на Стівена.

Він стояв надто близько до мене. Настільки близько, що я знову відчула його дорогий парфум, як і хвилі тепла та впевненості, що йшли від нього. Вони огортали і заспокоювали, приносячи якесь дивне відчуття безпеки.

– Що ви тут робите? – вирвалося у мене.

– Евері, я теж маю вихідні, – посміхнувся він, а я знітилася. Це ж треба було таке бовкнути.

– Вибачте, я не подумала.

– То що Семе, хочеш покататися?

– Так! – вигукнув син, і я зрозуміла, що я його не спиню. Їх обох не спиню.

– Евері, може з нами? – запитав він і вичікувально поглянув на мене.

Що? Я покататися з ними? Ні. Я зараз геть не налаштована на це.

– Ні, – хитнула головою. – Я не вмію.

– Мені здавалося у Калгарі всі вміють кататися на ковзанах, – він дивився на мене, як на якусь диковинку. – Я можу навчити.

– Можливо, іншим разом, – намагалася уникнути катання.

– Я запам’ятаю, – пообіцяв він і повів Сема до входу.

Чому цей чоловік так на мене діяв? Чим він відрізнявся від інших? Я його вже не так боялася, як при першій зустрічі, але все ж було щось таке, що змушувало мене завмирати при його появі. А ще його інтерес до Сема.

Ніхто з них так і не розповів мені, що трапилося там у лісі. Але той випадок здружив їх. Добре це чи погано, я поки не знала. Для Сема це добре, адже з Артуром він так і не знайшов спільних інтересів. Але якою буде реакція Артура, коли він дізнається про їхню дружбу? І які інтереси переслідував Стівен?

Вже хвилин за п’ять вони вийшли на лід, і я завмерла біля бортика. Хвилювалася за Сема, але помітила, що він швидко звикав до льоду. І Стівен був поруч постійно – уважний, спокійний, ніби це було для нього природно.

Я трохи розслабилася... і саме тоді в голові знову прозвучали його слова: «Мені здавалося у Калгарі всі вміють кататися на ковзанах». Але ж я сказала йому лише те, що ми щойно приїхали до Калгарі. І жодного разу не згадувала, що жила тут раніше. Тоді звідки він це знав? Ця думка вже почала непокоїти мене, але лише до того моменту, як я згадала, де він працює. І зрозуміла: якщо Стів захоче, він справді може дізнатися про мене майже все.

Час пролетів швидко і Сем зі Стівеном повернулися до мене – розчервонілі і задоволені.

– Мамо, ти бачила як я катався? – вигукнув син.

– Так, у тебе гарно виходить.

– Сем швидко вчиться, – похвалив його Стівен.

– Дякую, – мені знову стало ніяково у його присутності, особливо від того, що він робив для Сема. Адже я нічим не могла йому віддячити.

– Наступного разу будемо кататися утрьох, – заявив син.

І я зрозуміла, що вони мені це пригадають.

– Так, наступного разу ти обов’язково покатаєшся з нами, Евері. А зараз запрошую усіх на морозиво.

– Стівене, ми…

– Я пригощаю і відмови не прийму.

Я більше не сперечалася. Бачила, як зрадів Сем і просто не могла відібрати у нього цю маленьку радість.

– У цьому кафе найсмачніше морозиво, – повідомив Стівен, допомагаючи мені сісти за стіл.

Сем вже вивчав меню і зовсім не звертав на нас уваги.

– Ну що, малий, ти обрав?

– Так, я хочу фісташкове.

– Чудовий вибір. Евері, ти будеш полуничне? – запитав Стів швидше ніж я розкрила рота.

Полуничне… У меню було понад двадцять видів морозива, чому він назвав саме його?

– То як Евері? – Стів дивився уважно, очікуючи відповіді.

– Так, полуничне, – нарешті підтвердила я.

Він просто вгадав. Інакше і бути не могло.

– Семе, ти готовий до школи? – поцікавився Стів. Нам вже принесли наше замовлення і ми ласували морозивом.