8.

     Елізабет стрепенулася. Перед її очима знову опинився клаптик цупкої тканини, а у пальцях кристал. Вона в черговий раз відволіклася на свої думки й спогади, замість того, щоб уважніше виконувати завдання. Кристал в її руках повинен виявити сліди темної магії в тканині плаща одного з гінців. Показати їй щось важливе. Але вона нічого не могла роздивитися.

      Зрештою почала замінювати кристали. Брала з кожним разом все сильніший, наводила його на тканину, розглядала, наближувала, робила нотатки. В її розпорядженні було дванадцять кристалів. І дванадцять рівнів магічних заклять. Кожен кристал тягнув магічні сили з чаклуна, що ним користувався — це був своєрідний обмін: інформація за чари. Вже на п'ятому кристалі Елізабет виснажилася повністю. Втома через викачування магії була настільки сильною, що дівчина ледь трималася на ногах. Довелося нашвидку прибрати у майстерні й гепнутися на матрац в кутку. Здалося ніби вона не просто заснула, а втратила свідомість. 

                                              ***

     Наступного дня Елізабет не змогла відразу продовжити вчорашню роботу бо довелося йти на чергову прогулянку з принцом Генрі. Цього разу чаклунці не вийшло насолодитися ані пташиним співом, ані запусканням повітряних зміїв з королевою Діаною в садку, бо всі її думки снували довкола темного закляття, що всмокталося в тканину. Може, звісно, жодного закляття й не існувало і тому кристали мовчали, але дівчина вірила в те, що магічна формула просто ввійшла в матеріал надто глибоко. Бо саме темні чари маскуються найкраще.

      Ввечері до її майстерні раптом ввійшов Бальтазар.

— Існує давнє пророцтво, — промовив він, навіть не здобувшись на привітання.

     Елізабет звикла до того, що для її Вчителя такий початок розмови був звичною справою. В голові Бальтазара роїлося ще більше думок ніж у неї, тому йому навіть могло видатися, що він вже привітався з нею. А якось на її зауваження він лише сердито випалив: "та я ж привітався з тобою ще вчора!". Та дівчині з часом це навіть сподобалося. Між нею та її наставником панувало дивне взаєморозуміння, що зросло на спільних дослідах, книгах, магії та чаї з солодощами. 

— Що за пророцтво? — запитала Ліззі, примруживши одне око, а іншим вдивляючись крізь кристал на тканину.

— Про те, що з'явиться дитина, якій на цьому світі не буде місця і її поява розбудить Велике Зло, — заклопотано говорив Бальтазар, заварюючи собі та їй чай. — І першою ознакою приходу Зла стане Чорний Туман. 

     Чаклунка ошелешено поглянула на свого наставника.

— Я прийшов лише запитати, — промовив він, зрештою. — Яким чином ти змогла допомогти королеві завагітніти? Що то було? Лікувальна настілька підсилена магією? Чай для підсилення фертильності?

— Настійка зварена на основі Чарівної Квітки з Ведмежої Гори, — чесно зізналася Елізабет.

     Бальтазар, який саме відпив трохи чаю зі своєї філіжанки раптом похлинувся й розкашлявся. Юна чаклунка відчула, як у її грудях зароджується паніка.

— Ти, що геть сказилася!? — вигукнув той, щойно напад кашлю минув. — Ти... Що ти дала натомість? Хто заплатив за Обряд?

— Я, — злякано промовила вона. — Я прив'язала до Обряду себе. Ніхто більше не постраждав, присягаюся.

     Бальтазар втомлено зітхнув.

— Тепер ми приречені, — видихнув старий, поглянувши на дівчину. — Принц народжений на світ чарами — все одно, що проклятий. Щоб спинити катастрофи, які це дитя буде нести за собою ми маємо лише один вихід.

— Який? — запитала дівчина.

— Вбити цю дитину, — холодно промовив Бальтазар.

— Ні! — юна чаклунка аж підскочила. — Це не може бути рішенням! Ця дитина так тішить короля й королеву! Хлопчик такий хороший, милий та здоровий! Вбити його буде гріхом, Вчителю!

Бальтазар похитав головою. Він звісно ж не бажав брати цей гріх на свою душу. І це було справжнім прокляттям з якого неможливо вийти чи якось його позбутися.

— Гадаю, що це пророцтво залишили по собі Лихі Чаклуни минувшини, — заговорив він замислено почухавши скроню. — Це схоже на механізм, який гарантує їх повернення. Повернення їхньої величі, їх досягнень. Якщо дитина й Туман — це перший їхній крок, то слід вгадати наступний. Ти вже зрозуміла, яка магія ховається в тумані? 

— Працюю над цим, — промовила Елізабет, показавши Вчителю кристал з яким щойно працювала.

— Продовжуй, — підбадьорив старий, а тоді підвівся й попрямував до дверей. — А я йду до бібліотеки. Здається в нас повинна зберігатися одна книга — щоденник темного мага часів війни. Його, наче б то звали Чорнокнижником. Якщо Зло справді має намір повернутися, то про це мусить бути записано у його щоденнику.